Page 123 - 4163

Втручання держави в економіку має довгу історію. Сутність цього втручання, його
об’єктивна необхідність, а також зміна величини впливу залежать від рівня та особливостей
функціонування національної економіки, етапу її розвитку.
Історія свідчить про те, що держава завжди забезпечувала та забезпечує у суспільстві владу
того класу, який є пануючим в економічному відношенні.
Вперше термін “держава” був запроваджений італійським вченим М. Макіавеллі для
визначення держави як інституту політичної влади.
Спочатку роль держави обмежувалася виконанням функцій, що пов’язані із забезпеченням
безпеки громадян; збереженням їх майна (захист прав власності); створенням правової бази,
необхідної для регулювання взаємовідносин суб’єктів господарювання; контролем за
виконанням контрактів. З часом, починаючи з другої половини XIX ст., під впливом змін у
матеріальному виробництві, поширюються економічні функції держави.
Як показує світовий історичний досвід, держава в усі часи тією чи іншою мірою
втручається в економічні процеси. Проте, ступінь цього втручання в різні періоди неоднаковий.
В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії, покликані до
життя практикою господарювання.
Державне регулювання економіки – це управління соціально-економічним розвитком
країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об’єкти і процеси з метою певного
спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їхніх
інтересів і дій для реалізації певних цілей суспільства.
Аналізуючи погляди вчених стосовно необхідності державного регулювання економіки,
необхідно визначити певні етапи в їх еволюції, кожен з яких відповідав переломним періодам у
становленні цивілізаційної (“регульованої”) ринкової економіки. Ці періоди характеризуються
появою нових форм організації ринкової економіки, що безпосередньо вплинуло на механізм її
функціонування.
Багато століть економіці був властивий “натуральний” характер, тобто вона була зведена
до виробництва, яке безпосередньо переростало у споживання. Лише з XVI ст. економіка почала
розвиватися у напрямку ринку. У результаті, як наслідок, відбувається ускладнення структури
економіки: самостійною та обов’язковою сферою економіки став обмін між товаровиробниками
– виник ринок.
З появою ринка економіка “розгортається” у “двохмірний” простір, в якому виробництво
немає сенсу без обміну, а обмін неможливий без виробництва. Стихійна, саморегульована
ринкова економіка досягла зеніту у своєму розвитку к середині XIX ст. Саме тоді сформувався її
триєдиний початок – приватна власність, досконала конкуренція та вільне ціноутворення.
Економічна теорія періоду самоорганізованого ринку одержала назву “класична школа”. Її
прихильники вважали захист одиничного ринкового суб’єкту (фірми, домогосподарства) від
зазіхань держави своїм головним завданням. Це дозволяє характеризувати “класичну школу” як
теорію саморегульованої ринкової економіки.
Часи “Великої депресії” зумовили освідомлення та визнання неможливої для економістів-
класиків зміни – ринкова економіка, матеріальну основу якої утворює велике індустріальне
виробництво, втрачає здатність до саморегулювання.
Чому? Тому, що велике індустріальне виробництво об’єктивно породжує тенденцію до
монополізму, а він несумісний з вільною конкуренцією та вільним ціноутворенням. Концепція
приборкання монополізму та збереження ринкової економіки представлена в теорії Дж. М.
Кейнса.
Кейнсіанство знаменувало перехід до принципово нового розуміння ринкової економіки –
до того, що ринкова економіка потребує регулювання і, що це регулювання може реалізувати
держава. Тому кейнсіанство можна охарактеризувати як теорію державно-регульованої
ринкової економіки.

123