Page 9 - ЛЕКЦІЯ 1
P. 9

організму є відповідями на ті чи інші подразнення з середовища, здійснюваними при

            участі  певних  відділів  мозку.  Проте  він  не  міг  з’ясувати  принципи  і  механізми

            роботи великих півкуль головного мозку.

                    Шлях  до  розкриття  її  функцій  вперше  в  науці  відкрили  Сєченов  і  Павлов.

            Сєченов  у  своїй  книзі  “Рефлекси  головного  мозку”  (1863)  висунув  і  обгрунтував

            думку  про  те,  що  всі  акти  свідомої  і  несвідомої  психічної  діяльності  людини  за

            способом  свого  походження  є  рефлекси.  Сєченов  розглядав  психічні  явища  як

            середньо ланку цілісного рефлекторного акту, нерозривно зв’язану з його початком

            (зовнішнім подразненням) і закінченням (відповідною дією).

                   Розробляючи далі ідею рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку,

            Павлов винайшов метод об’єктивного дослідження нормального їх функціонування.

            Павлов виходив з положення Сєченова про єдність організму і середовища.

                   Основу  рефлекторної  діяльності  нервової  системи  становлять  безумовні

            рефлекси. На їх основі і при участі великих півкуль головного мозку, утворюються

            умовні  рефлекси.  Великі  півкулі  головного  мозку  є  органом  найскладнішої

            рефлекторної  діяльності.  Цю  діяльність  Павлов  називав  вищою  нервовою

            діяльністю.

                   Ідеї Павлова зазнали своєрідну еволюцію з часу своєї появи і до наших днів.


            Умовний  рефлекс  виявився  дуже  простим  фізіологічним  явищем,  щоб  на  його
            основі можна було зрозуміти і до нього звести всі складові форми поведінки.


                   Незабаром  після  відкриття  умовного  рефлекторного  научіння  були  виявлені
            шляхи  набування  живими  істотами  життєвого  досвіду  –  імпрінтінг,  оперативне


            обумовлювання, вікорне научіння.
                   Американський           вчений       К.Халл        є     основоположником            сучасної


            психофізіологічної  теорії  научіння,  що  пояснює,  яким  чином  організм  набуває  і

            удосконалює  життєвий  досвід.  Халл  розглядав  життєвий  організм  як

            саморегулюючу  систему  із  специфічними  механізмами  поведінської  і  генетико-

            біологічної  регуляції.  Ці  механізми  –  в  основному  вроджені  –  служать  для

            підтримки  оптимальних  умов  фізичної  і  біохімічної  рівноваги  в  організмі  –

            гомеостаз, включаються в дію, коли він порушений.
   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14