Page 124 - 256_

Нехай передавальна функція розімкнутої системи має
вигляд  pW  R    pQp , де  pR і  pQ – поліноми від р,
вільні члени яких рівні одиниці; К – коефіцієнт підсилення
розімкнутої системи.
АФЧХ розімкнутої системи, отриманої з передавальної
функції заміною р на j , має вигляд
W   KRj       .
j
 Q
 j
Збільшення коефіцієнта підсилення К збільшує модуль
АФЧХ, тому точка перетину АФЧХ з дійсною віссю
переміщується вліво, і система в кінці кінців може
перетворитись зі стійкої в нестійку (рис. 4.2, а).
Як це пояснити з фізичної точки зору? При великому
коефіцієнті підсилення вихідний сигнал розімкнутої системи,
що при замиканні подається на вхід системи, значно
переважає попередньо поданий вхідний сигнал. Система
підсилює цей сигнал, і він знову подається на вхід. Процес
наростає лавиноподібно, і система швидко виходить з
початкового встановленого стану.
Завдання синтезу систем значно полегшується, якщо
побудувати області стійкості в площині тих параметрів, які
необхідно вибрати. Побудова областей стійкості особливо
зручна, якщо число варійованих параметрів рівне двом.
Області стійкості включають в себе ті значення шуканих
параметрів, при яких синтезована система буде стійкою.
Визначення межі областей стійкості для двох параметрів
проводиться принципово так само, як і при виборі одного
параметра, який ми розглянули вище.
Для цього в характеристичному рівнянні або в
передавальній функції системи ті параметри, що нас
цікавлять, записують в загальному вигляді, тобто у вигляді
літер. Потім на основі вибраного критерію записують умови
знаходження системи на межі стійкості. З цією метою
нерівності записують у вигляді рівнянь. Використання
нерівностей в подальшому дозволить відрізнити області
стійкості від областей нестійкості. На основі рівнянь будують

119