Page 29 - ИЗУЧЕНИЕ СТРЕССА В СПОРТЕ

23

активності. Для людей неврівноваженого типу оптимум стресу приходиться на
спаринг, а для людей зі слабкою нервовою системою — на тренувальні сутички
з партнерами.
Вплив стресу на рівень домагань особистості. Одна з особливостей
діяльності в спорті, як відомо, — подолання постійних труднощів, що
зустрічаються, і перешкод, що супроводжується переживанням успіху чи
неуспіху. Спортсмени реагують на ситуацію успіху чи неуспіху в залежності
від того, як співвідносяться результати діяльності з її цілями і мотивами. Цілі
і задачі, до яких людина прагне для задоволення мотиву, рівень труднощів, на
подолання яких він претендує, у психології прийнято позначати як рівень
домагань. Рівень домагань особистості — одна з характеристик особистості,
оскільки в ньому відбите істотне для особистості співвідношення її «потенцій
і тенденцій» (Б. Г. Ананьєв, В. Н. Мясищєв), її можливостей і прагнень (В. С.
Мерлін), потреба особистості зберегти свої досягнення.
Дослідження (А. Н. Капустін, 1970) показують, що психічний стрес
змінює рівень домагань спортсменів і що його зміна залежить від властивостей
темпераменту. Рівень домагань фіксувався за 2—3 дні до змагань і
безпосередньо перед виходом гімнастів на поміст для виконання вправ.
Показником рівня домагань був результат, якого даний спортсмен планував
домогтися в даних змаганнях. Про досягнутий результат і, отже, про реалізацію
рівня домагань судили по оцінці, отриманій на змаганнях. Тривожні, емоційно
збудливі й імпульсивні гімнасти при стресі не можуть показати результат, що
відповідає рівню їхніх домагань, а нетривожні, емоційно незбудливі,
неімпульсивні - добиваются цього, тобто їхній результат вище рівня домагань.
Рівень домагань через це виявляється завищеним у перших і заниженим у
других (щодо досягнутого результату в змаганнях).

Таким чином, спортсмени, найбільш стійкі до стресу (нетривожні,
емоційно збудливі, неімпульсивні), показують в умовах змагань результати, що
відповідають рівню їхніх домагань. Звідси, адекватність рівня домагань можна
розглядати як показник стійкості спортсмена до психічного стресу в змаганнях
(ці дані збігаються з результатами досліджень польського психолога Я.
Рейковского, 1965).
Вплив стресу на ігрові відносини в команді. У нашій лабораторії це
питання вивчалося Л. В. Ліхачовим у баскетбольних командах (1976).
Відмітні риси баскетболу як командної спортивної гри — висока
емоційна насиченість, обумовлена напруженою боротьбою колективів при
безпосередньому контакті суперників, високий темп, викликаний необхідністю
виконувати різноманітні тактичні і технічні прийоми по умовах дефіциту часу,
складність і оперативність сенсорно-перцептивної, мнемічної і інтелектуальної
діяльності в безупинно мінливій обстановці переходів від захисних дій до
дій,що атакують і т.д.
Змагальний характер ігрової діяльності обумовлює виникнення і
функціонування різних по змісту і силі мотивів досягнення, утруднення в
реалізації яких в умовах протидії суперника і впливи ряду інших стресогенних
факторів приводять до виникнення адекватного чи неадекватного умовам і