Page 77 - 130
P. 77

78

               поверхню твердого тіла.
                      Поверхні  твердого  тіла,  які  змочуються  рідиною,  називаються
               ліофільними. Поверхні твердого тіла, які не змочуються рідиною, – ліофобними.
               У  випадку,  якщо  рідиною  є  вода  чи  водні  розчини,  поверхні  твердого  тіла
               називаються  відповідно  гідрофільними  чи  гідрофобними.  У  випадку
               неполярних органічних рідин будемо мати олеофільні (ліпофільні) чи олеофобні
               (ліпофобні) тверді тіла.
                      Поверхню твердого тіла можна модифікувати, тобто з ліофільної зробити
               ліофобну, і навпаки, за допомогою поверхнево-активних речовин. Детально цей
               процес розглядається в розділі “Поверхнево-активні речовини”.
                      Оскільки  поверхнева  енергія  на  межі  тверде  тіло  –  газ  більша,  ніж  на
               межі  тверде  тіло  –  рідина,  то  при  змочуванні  виділяється  тепло  ( ),  що
               дорівнює різниці поверхневих енергій
                                                              G    G ,
                                                                  1     2

                      де      G  – поверхнева енергія на межі тверде тіло – газ,
                               1
                                   G – поверхнева енергія на межі тверде тіло – рідина.
                               2
                      Ця теплота називається теплотою змочування. Якщо поверхню твердого
               тіла, уже змочену  x  молями якоїсь рідини, ввести в повний контакт з рідиною,
               то відбувається подальша зміна вільної енергії поверхні 
                                                                                     x
                                                             RT  ln P  P ,
                                                          x            s   x
                      де      P  – тиск насиченої пари рідини,
                               s
                              P  – пружність пари над твердим тілом, що містить  x  моль рідини.
                               x
                      Користуючись  рівнянням  Гіббса-Гельмгольца,  можна  розрахувати
               диференціальну мольну теплоту змочування

                                     x            A x          2   Pln  x       2   Pln  s  
                                     д    x  T        RT                RT           .
                                                   T   x          T     x           T   

                      Зі  збільшенням  x   теплота  змочування     зменшується.  Найбільше
                                                                             x
               значення вона має при  x         0.
                      При  P     P   теплота  змочування  дорівнює  нулю.  Тому  вона  відповідає
                              s     x
               максимальній  кількості  рідини,  яка  здатна  взаємодіяти  з  поверхнею  твердого
               тіла,  виділяючи  при  цьому  тепло.  Отже,  таким  способом  можна  знайти
               граничну кількість рідини, яка насичує поверхню.
                      Перший  член  правої  частини  рівняння  є  теплотою  конденсації  пари  на
               поверхні в рідину, “зв’язану” полем поверхневих сил (Q ). Другий член правої
                                                                                    x
               частини рівняння являє собою теплоту конденсації пари у “вільну” рідину (L ).
               Отже,
                                                             x
                                                             д   Q   L .
                                                                   x
   72   73   74   75   76   77   78   79   80   81   82