Page 25 - Дані методичні вказівки з курсу “Українська мова: термінологія та стилістика” розраховані на студентів ІІ курсу спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”
P. 25

Фридрих  (Friedrich).  Фонему  h  слід  передавати  через  г  :  Ганс,  Гофман,
               Йоганнесбург.
                      Акцентуація.  Серед  норм  української  літературної  мови  виділяють
               акцентуаційну  норму  (норма  наголошування).  Вплив  діалектів  інших  мов,

               особливо близькоспоріднених зумовив наявність слів з подвійним наголосом :
               весня'ний  –  весняни’й,  за'вжди  -  завжди'.  Проте  випадків  подвійного
               наголошування  не  так  багато,  оскільки  є  тенденція  до  вироблення  усталених
               норм.  В  офіційному  діловому  мовленні,  яке  вимагає  більшої  уніфікації  своїх
               норм, слів з подвійним наголосом немає.
                      Якщо простежити за наголосом у різних частинах мови, можна виділити
               групи  слів,  які  мають  однаковий  наголос  в  неоднакових  формах.  Наприклад,

               іменник у формі множини має наголос переважно на закінченні, як іменники
               родового одн. Пор.:

                        Множина                                                          Р.одн.
                        Пісні, береги, рушники, листи,                    Стола, сестри, води, землі, але:
                але:
                                  вікна, села, очі                        шпильки, ручки, шляху, берега



                     У  словах  із  суфіксом  -щин(а),  -чин(а)  наголос  на  основі  сталий:
               Полтáвщина, Донéччина, але Галичинá.
                     Іменники чол.роду, що в Н.мн. мають наголос на закінченні, у сполученні з
               числівниками два, три, чотири одержують наголос такий, як у Р.одн.: син, мн.
               синú, але "два, три, чотири сúни"; брат - братú, "два, три, чотири брáти".
               Аналогічне  закінчення  мають  й  іменники  жін.р.:  жíнка-жінкú,  дві  жíнки.

               Навпаки,  ті,  що  в  Н.мн.  мають  наголос  на  основі  (дóчки,  бóрозни),  при
               поєднанні з числівниками дві, три, чотири переносять наголос на закінчення :
               дві дочкú, три борознú.
                     У власних назвах (іменах та прізвищах) наголос здебільшого такий, як у
               мові, з якої їх засвоєно: у французькій - на останньому складі (Дюмá, Гюгó);

               англійській  -  на  першому  (Бáйрон,  Гáмлет),  але  Шекспíр;  польській  -  на
               передостанньому складі (Міцкéвич, Костúнський).
                   Іменники  на  -метр  наголошуються  на  останньому  складі  :  кіломéтр,
               сантимéтр, але барóметр, манóметр, спідóметр (прилади).
                   У  числівниках  одинáдцять,  чотирнáдцять  наголос  падає  на  колишній
               прийменник на.
                   У числівниках сімдесят, вісімдесят, п'ятдесят, шістдесят наголос на другій

               частині  складного  слова.  В  усному  мовленні  замість  правильних  наголосів  у
               дієсловах  кажý,  візьмý,  роблю',  ідемó,  йдетé,  пíде,  пíдемо,  пíдуть,  булó,
               принеслá, прийдý та ін. під впливом південно-західних, північних говорів та в
               деяких випадках російської мови вимовляють кáжу, вíзьму, рóблю, ідéмо, підé,


                                                              25
   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30