Page 23 - Дані методичні вказівки з курсу “Українська мова: термінологія та стилістика” розраховані на студентів ІІ курсу спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”

Проблеми функціонування національної мови в національній державі з
точки зору здорового глузду не повинно виникати. У Росії державною мовою,
природно, є російська, у Франції - французька, у Німеччині - німецька. А у нас
питання "бути чи не бути українській мові" означає "бути чи не бути
українській державі".
Отже, ми повинні постійно дбати про високу мовну культуру. Культура
мови - це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися її

виражальними засобами у різних умовах спілкування відповідно до мети і
змісту мовлення.
Поняття мовної норми існує вже понад сто років. Воно має суспільний
характер і з часом зазнає певних змін. Норма - це сукупність загальновизнаних
мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному
історичному етапі. Одним із показників досконалості кожної літературної мови
є сталість норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Тому у межах норми

співіснують певні варіанти.
Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і
звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі ), орфографічні
(написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне
вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень,

речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов
спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).
Для стилістики важливо чітко розмежувати поняття загальнонародна
мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо
сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й
наголосу людей. Вона охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи,

жаргонізми тощо. Одним із складників загальнонародної мови є літературна
мова - відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці,
лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі
писемної, художньо закріпленої форми, загальнонародної мови і в своєму
усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації

Орфоепія (гр. orthoepeia) - сукупність правил літературної вимови.
Норми правильної вимови в українській літературній мові склалися на базі
середньонаддніпрянських говірок.
1. Однією з характерних рис української літературної мови є її
милозвучність (евфонічність). Важливим засобом досягнення милозвучності є
позиційне чергування голосних та приголосних у-в, і-й, фонетичні варіанти
повнозначних та службових слів типу іржа-ржа, з-зі-із, над-наді та ін.

2. В українській мові чітка вимова голосних звуків як у наголошених, так і в
ненаголошених складах. Крім ненаголошених е та й, котрі наближаються один
до одного, а також ненаголошеного о перед складом з у. Отже, вимовляння а на
місці ненаголошеного о суперечить українській орфоепічній нормі. "Акання"
виступає під впливом російської мови, де є нормою. Але вимовляти "дав

23