Page 16 - Дані методичні вказівки з курсу “Українська мова: термінологія та стилістика” розраховані на студентів ІІ курсу спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”

Технічні показники виразного мовлення і виразного читання:
дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жест і міміка.
Дихання має два основні акти: вдих і видих, якість яких забарвлює
звукове мовлення, а пауза між ними є показником характеру дихання –
ненавмисне: вдих – видих – пауза; навмисне: вдих – пауза – видих. Правильним
вважається реберно-діафрагмовий тип дихання. Починати говорити можна тоді,
коли у легенях незначний надлишок повітря. Повітря слід вдихати і видихати
безшумно та ротом і носом одночасно. Від глибини вдиху залежить сила
звучання голосу. Паузи роблять у середині фрази, а також вони повинні
відповідати розділовим знакам тексту.
Голос. Силу голосу треба пристосовувати до обставин, в яких
відбувається виступ, до розміру приміщення, а також до змісту виголошуваної
промови. Голос повинен звучати невимушено, без сторонніх призвуків, на
середньому рівні, а у певні моменти мовлення може підвищуватись чи
понижуватись. Голос підвищують тоді, коли ставлять запитання. Якщо
необхідно переконати когось зробити якусь справу чи відповісти на запитання,
то висоту голосу понижують..
Дикція – це правильна, виразна артикуляція, засіб розрізнення звуків
мовлення, а орфоепія – це норми вимови, які діють у даний час, літературні
норми. Розрізняють два стилі вимови: повний і розмовний. Повний – це
вимова в офіційному публічному мовленні, перед великою аудиторією, по
радіо, на телебаченні. Розмовний стиль – це невимушена розмова у вузькому
колі людей. Правильна, красива вимова залежить від дикції – манери вимовляти
склади, звуки, слова. На дикцію і орфоепію впливають такі фактори:
а) особливості діалектного мовлення;

б) незнання варіантів літературної вимови;
в) вплив написання, послідовна вимова звуків за їх буквеним
позначенням;
г) фізичні вади органів мовлення;
д) психічний стан мовця, ситуація.
У зв’язку з цим необхідно:
1. змінювати темп мовлення враховуючи особливості аудиторії та зміст
промови;
2. уникати монотонного мовлення;
3. не допускати інтонаційного згасання останніх слів у реченні;
4. пам’ятати про залежність дикції від дихання і голосу;
5. дбати про правильну вимову звуків.
Наголос в українській мові може бути с л о в е с н и м, л о г і ч н и м,
або с м и с л о в и м, е м ф а т и ч н и м (емоційно-розрізнювальним). При
виголошенні промови чи виразному читанні словесний наголос повинен бути
бездоганно правильним. Логічні наголоси (виділення слова, важливого в
смисловому плані) краще використовувати менше, адже вони втомлюють
слухачів. Емоційний (емфатичний) наголос підкреслює емоційно-експресивну
суть слова чи словосполучення. Український наголос – в і л ь н и й, тобто не

16