Page 9 - 6816

якостей політичної та інтелектуальної еліти. Відсутність
первоначал свідчить не лише про дефіцит здібностей у еліти
суспільства бути спонукуваною інтересами іншого, але й про
моральні проблеми в людській і зокрема в українській спільноті.

Брак первоначал разом із бурхливими та стрімкими історичними
подіями – це трагічна особливість нашого часу. На початку ХХI ст.
первоначала суспільного буття мають набути раціональної форми з

урахуванням досягнень сучасної філософської думки.
У первоначалах знаходить відбиття всезагальне. Первоначало
має бути субстанційною єдністю мислення й буття, що стосується
передусім його носіїв. За таких умов первоначало є сутністю й

законом буття. Носієм субстанційної єдності може бути лише
особистість. Первоначало є ідеально-всезагальною формою

суспільного буття й реалізує себе не лише через принципи, а перш
за все через конкретні постаті: Сократ, Платон, Сенека, Отці
християнської Церкви (Григорій Богослов, Григорій Ниський,
Аврелій Августин, Тома Аквінський та ін.), І. Кант, А. Швейцер,

мати Тереза. Щоб стати реальними принципами життєдіяльності
людини, первоначала мають знайти втілення в ідеології, яка в
науково-популярному вигляді має відображати їхню ідеально-

всезагальну форму. Для пересічної людини первоначала значущі
тим, що вони орієнтують її на особистісний спосіб буття,
дозволяють подолати відсутність смислу життя й відчути себе
органічною частиною суспільства. Запропоноване розуміння

первоначал долає класичний поділ на ідеальне і матеріальне. Отже,
первоначало, з одного боку, – це абсолютне начало, а з іншого, –
досконалий суб’єкт діяльності.

Процеси глобалізації загострили суперечності в усіх сферах
людського суспільства й українського зокрема. Кількість проблем
зростає, а людство не має достатнього духовного потенціалу для їх
розв’язання, що зафіксував Римський клуб ще в 60-х роках ХХ ст.,

запропонувавши шлях їх вирішення – удосконалення людських
якостей, проте філософи лише констатують факт, що сучасне
суспільство не має жодних моделей майбутнього суспільного

устрою (З. Бауман, У. Бек, Е. Фромм, Е. Тоффлер, О. Халапсіс та
ін.). Водночас стає очевидним, що чисто науковими й
технологічними засобами антрополого-глобальні проблеми

розв’язати не можна. Потрібна світоглядна переорієнтація – зміна
парадигми розвитку.

9