Page 204 - 6783

Вона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом

еволюціонує, як правило, до системи поляризованого плюралізму.
Багатопартійна система може функціонувати на державному рівні
як більш-менш стійка коаліція двох чи більше партій, які зберігають

союзницькі відносини не тільки за участі в уряді, але й в опозиції. Така
багатопартійна система визначається як двоблокова. Прикладом її може
бути партійна система Франції (в окремі періоди), в якій домінують два
партійні блоки – демократів і республіканців у правій частині

політичного спектра, соціалістів і комуністів – у лівій.
Двопартійною вважають систему, в якій визначальну роль у

політичному житті відіграють дві основні партії, що чергуються при
владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною,
проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів
стати правлячою. Для двопартійної системи характерні відносна

рівновага двох партій, які суперничають у боротьбі за владу, і значне
відставання інших партій, а також наявність сильної опозиції з боку тієї
партії, що зазнала поразки на виборах. Це одна з найбільш стабільних та

ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи.
Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної
революційної робітничої партії. Типовий приклад двопартійної системи
– США, де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії –

Демократична й Республіканська. Європейським прикладом
двопартійної системи може бути партійна система Великобританії, в
політичному житті якої переважають Консервативна і Лейбористська

партії.
У деяких країнах основними є дві партії, а поряд з ними існує третя,
яка, примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську

більшість і право формування уряду. Така партійна система дістала
назву трипартійної, або «системи двох з половиною партій». Вона
функціонувала, наприклад, у ФРН, де поряд із основними партіями –

Соціал-демократичною і блоком Християнсько-демократичний союз /
Християнсько-соціальний союз (фактично це одна партія) – в
парламенті діяла нечисленна третя партія – Вільна демократична,
коаліція з якою забезпечувала одній з основних партій парламентську

більшість і право формування уряду. Після об'єднання Німеччини роль
такої третьої партії перейшла до партії зелених.

Однопартійна система у прямому розумінні цього слова – це така
система, в якій неможливе навіть номінальне існування інших партій.
Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними

204