Page 67 - 6705

Рисунок 13.5 – Розрахункові епюри контактних напружень під жорстким

штампом, одержані із застосуванням формул теорії пружності

Якщо навантаження рівномірно розподілене по поверхні підошви
споруди з інтенсивністю q, то
2qa
 (x )  . (13.6)
2
 a  x 2
Як видно з (13.5), в крайових точках x   a  (x ) прямує до
нескінченності. Звичайно, що в реальних грунтах таких напружень бути не
може. Це вказує на певну недосконалість прийнятої розрахункової моделі

грунту – моделі теорії пружності. Як і метод позацентрового стискання, метод
теорії пружності не дозволяє отримати розв’язок контактної задачі, який би
повною мірою відповідав дійсності. При малих навантаженнях, як показують

досліди, епюра контактних напружень справді має сідлоподібний контур. При
збільшенні навантаження сідлоподібність контуру поступово зникає і, нарешті,
епюра набуває параболічної форми. Це пояснюється тим, що із виникненням та

розвитком областей граничного напруженого стану грунт все більше втрачає
властивості лінійно-деформованого середовища і набуває властивостей
пластичного тіла. Тому можливість застосування формул теорії пружності при

навантаженнях, які наближаються до граничної несучої здатності грунту
основи, стає все менш обгрунтованою. Таким чином, можливість застосування
розв’язків теорії пружності для розрахунку контактних напружень так само, як і
при розрахунку напружень в основі, визначається, перш за все, розвитком

областей граничного напруженого стану.
Крім центрального прикладання зосередженої сили, в практиці
трубопровідного будівництва зустрічаються випадки прикладання моменту або

позацентрового прикладання сили (рисунок 13.6). Такі випадки зустрічаються,
наприклад, при влаштуванні берегових опор для підводних переходів
трубопроводів через річки.

61