Page 49 - 6660

полягає в широкому використанні апарату алгебри. У ньому економічні

відносини подані як функції, змінні або довільні величини. На думку

французького економіста Л. Вальраса (1834–1910), економічний закон не

можна точно передати звичайною мовою, тому застосування математики має

стати неодмінною умовою економічної науки.

До представників маржиналізму можна віднести і Людвіга фон

Мізеса (1881–1973) — теоретика економічного лібералізму, і Фрідріха фон

Хайека( 1899–1992) — витонченого теоретика австрійської школи.

Маржиналізм здійснив переворот в економічній науці: по-перше,

змінений предмет дослідження. У класичній політекономії предметом

дослідження була сфера виробництва, а вартість виробничих товарів

визначалася працею, маржиналісти предметом дослідження вважали сферу

обігу, в якій панує споживач з його перевагами у виборі товарів і поведінкою,

що змінюється, гедонізмом. В основу економічної теорії були покладені

суб’єктивні поняття і введені психологічні категорії. Психологічні чинники

були виділені як визначальна економічна сила; по-друге, в економічний аналіз

були введені маржиналістські, тобто граничні, величини: гранична

продуктивність, гранична одиниця, гранична корисність. Остання передбачає

приріст корисності певних товарів у результаті їх збільшення на одну граничну

одиницю. Гранична корисність дорівнює вартості(цінності) останнього

найменш цінного товару; по-третє, зазнало змін трактування вартості. Якщо у

класиків англійської політекономії вартість визначалася працею, то у

маржиналістів вона визначається граничною корисністю. Згідно з Е. фон

Бем-Баверком цінність речі вимірюється величиною граничної користі цієї

речі; по-четверте, соціальні суспільні умови, причини їх мінливості і наслідки

з економічного аналізу були вилучені; по-п’яте, у поле зору маржиналізму

потрапляє мікрорівень — економічні і фінансові відносини підприємців.
Математичні методи аналізу дозволили поставити питання про максимізацію

51