Page 19 - 6631

ЛЕКЦІЯ 1.

Тема: Філософія як специфічний тип знання

План
1. Мудрість і філософія.
2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду.
3. Взаємовідношення філософії і науки.
4. Функції філософії.
5. Особливості філософського освоєння дійсності.
6. Призначення філософії
Тип заняття: лекція.
Мета лекції: розкрити основні положення теми, досягнення філософії, з’ясувати що таке
світогляд, які є історичні типи світогляду, узагальнити призначення філософії, дати
рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.
Завдання лекції: дати загальну характеристику поняттю «світогляд», та філософія,
визначити основні функції філософії та охарактеризувати їх; проаналізувати питання, що
пов'язані із суспільною сутністю, суспільним призначенням та суспільною цінністю філософії;
розглянути основні форми та типии світогляду.
Ключові слова: філософія, логос, світогляд, міфологія, софія, рефлексія, мудрість,
методологія, універсалізм, субстанційність, монізм, плюралізм, паранаука, дуалізм.

Мудрість і філософія

Кожна людина, яка йде тернистим шляхом пізнання, прагне досягти найвищого ідеалу –
мудрості. Як поняття і як ідеал мудрість традиційно асоціюється з таємничим і разом з тим
привабливим словом «філософія». Кожний має своє власне уявлення про те, що таке філософія.
Це слово, як не дивно, сучасне і модне, – ми постійно чуємо: «філософська позиція»,
«життєва філософія», «філософія діяльності», «філософія бізнесу» тощо. В повсякденному
житті слово «філософія» використовується часто і по-різному, але в основному воно
асоціюється з чимось розумним, якимось важкодоступним заняттям, на яке здатний далеко не
кожний.
У перекладі з давньогрецької «філософія» означає любов до мудрості (любомудрість). У
VI ст. до н. е. Піфагор із Самоса на запитання тирана Полікрата про те, чим він займається,
відповів: «Ні, я не мудрець (sophos), я любитель мудрості (philosophos)». Піфагор мотивує свою
позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою гідною якістю
розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей людини виявився у Піфагора в
розмежуванні понять «софія» і. «філософія». Перше (мудрість) – прерогатива богів, друге
(філософія) – покликання людини. Відповідно філософ – не мудрець, а любомудр – той, хто
прагне до мудрості. Мудрецеві, як і Богу, вже немає до чого прагнути, його мудрість суверенна
й абсолютна Любитель же мудрості завжди динамічний, він рухається, йде до мудрості.
Здогади з цього приводу можна будувати будь-які, адже Піфагор, як потім і Сократ, нічого не
писав і нікому своїх переконань не нав'язував. Незважаючи на це, на основі піфагорейства ви-
никали довготривалі таємничі союзи, членів яких навіть карали смертю (це здійснював,
наприклад тиран Кілон у місті Кротоні в середині V ст. до н. е.). А люди продовжували
філософствувати. Що їх до цього змушувало? Чи не те, що «філософія», любов до мудрості, є
найнадійнішим способом осягнути таїну життя і його сенс?
Отже, філософствувати – це прагнути до мудрості, яка у повсякденному розумінні
почасти замінює поняття філософія. Справді, вона має непересічне значення, тому що дає змогу
приймати практичні рішення, служить засобом керування людською поведінкою, способом
життя. Мудрість визначає міру в усіх справах, оскільки будь-яка крайність веде до не-
передбачуваних рішень. Вона дає можливість усвідомити власні помилки, робить людину
обережною, обачливою, проте ці позитивні якості можуть перетворитися і на недоліки.

19