Page 10 - 6625

праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими
тощо).
Основоположниками даного підходу є Х. Мюнстерберг (1863-1916),
(“Психологія та промислова ефективність”, 1912); М.П. Фолетт (1868-1933),
(“Психологія управління”, 1914); Елтон Мейо (1880—1949) (результати
Хоторнських експериментів у 1927-1932рр.)
У подальшому розвиток поведінкового підходу сфокусувався на двох
напрямах (школах).
Школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували
переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх

зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в
організації, на його мотивації. Теоретиками школи розроблено ряд теорій
індивідуальної мотивації.
Однією з них є ієрархічна теорія потреб А. Маслоу (1908-1970, 1943). Він
запропонував ієрархію потреб особистості.
Не менш популярне в школі “людських відносин” і вчення Д. МакГрегора
(1906-1964,1960). У основі його відомої теорії (Х і У) лежать характеристики
працівників. Приведені теорії більш детально будуть розглянуті в розділі 5.

Школа поведінкового напряму формується вченими-біхевіористами (від
англ. behaviour – поведінка) К. Арджирисом (нар.1925), Р. Лайкертом, Т.
Парсонсом та іншими. Її представники концентрували увагу на вивченні
групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального
організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів,
культурного оточення тощо.
Слід відмітити, що приведені теорії (школи) з позиції людських ресурсів
не втратили актуальності і активно розвиваються і в теперішній час.
Кількісний підхід у теорії управління. Теоретики цієї школи розглядали
управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є
певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою
математичних символів та залежностей. У центрі уваги цієї школи знаходиться
математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему
можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.
Найбільш відомими представниками цієї школи є Д.Марч (нар. 1928), Г.
Саймон (1916-2001), Р. Акофф (1919-2009), Д. Вудворд, Д.Томпсон, Н.
Лоуренс.

10