Page 8 - 6620
P. 8

завжди  й  скрізь,  тому  що  у  різних  умовах  кращі  результати  приносить
            використання  різних  важелів  впливу  на  ситуацію.  Розвиток  підприємства,  з
            одного боку, залежить від його можливостей (об'єктивна складова потенціалу),
            визначених його станом, а з іншого – здатністю враховувати та протидіяти тим
            факторам,  що  його  зумовлюють  (суб'єктивна  складова  потенціалу).  Однак
            недостатню  увагу  приділено  методологічному  забезпеченню  управління
            діяльністю підприємств в умовах відхилень, непередбачуваних змін, нетипових
            ситуацій.
                  Уперше  «закон  ситуації»  сформульовала  на  початку  1920-х  років  Мері
            Паркер  Фоллет  (1868–1933),  яка  стверджувала,  що  ефективність  керівника
            залежить  від  володіння  ним  необхідними  знаннями;  однак  різні  обставини
            вимагають різних знань, і, відповідно, найбільших успіхів у них досягають різні
            люди:  найкращі  керівники  стають  найкращими  не  тому,  що  вони  наділені
            якимись  особливими  лідерськими  якостями,  а  тому,  що  вони  відповідають
            вимогам моменту.
                  Перетворення  ситуаційного  підходу  у  впливову  теоретичну  позицію
            почалося  наприкінці  1950-х  на  основі  розвитку  основних  положень  теорії
            відкритих  систем  для  розроблення  концепції,  яка  пояснювала  б  властивості
            організаційної  структури  специфікою  її  адаптації  до  внутрішнього  й
            зовнішнього навколишнього середовища.
                   До  переліку  факторів,  які  науковці  включали  у  дослідження,  відносили:
            застосовувану  технологію  (Джоан  Вудворд);  стан  навколишнього  середовища
            (Том  Берні,  Джордж  Сталкер,  Лоуренс  і  Джей  Лорш);  розміри  організації
            (Дерек П'ю, Девід Хіксон, Пітер Блау, Річард Шенхер) і її стратегію (Альфред
            Чэндлер).
                  Сучасний погляд на ситуаційне управління базується на тому, що не існує
            єдиного  правильного  універсального  виду  управління  для  будь-якої  ситуації.
            Як  зазначають  Р.  Гріфін  і  В.  Яцура,  ситуаційний  підхід  передбачає,  що
            універсальні  теорії  не  можна  застосувати  до  організації,  оскільки  кожна
            організація унікальна, а прийнята управлінська поведінка у конкретній ситуації
                                                        1
            залежить  від  особливих  обставин .  Беручи  до  уваги,  що  підприємство  є
            динамічною  структурою,  що  змінює  свою  діяльність  залежно  від  стану  і
            впливів  зовнішнього  середовища,  застосування  ситуаційного  менеджменту
            полягає у створенні умов для наступного розвитку й удосконалення діяльності
            господарюючих суб'єктів.
                  Теорію  ситуаційного  управління  широко  висвітлено  у  зарубіжній  і
            вітчизняній  економічній  літературі.  Зокрема,  М.  Мескон,  М.  Альберт,  Ф.
            Хедоурі  визначають  ситуаційний  підхід  як  концепцію,  яка  стверджує,  що
            оптимальне  рішення  є  функцією  факторів  середовища  у  самій  організації
            (внутрішні змінні) і в середовищі (зовнішні змінні), спрямовану на управління у
            конкретній  ситуації  для  більш  ефективного  досягнення  цілей  організації,  при
            цьому ситуаційний підхід намагається вказати конкретні прийоми і концепції з



            1

                                                            8
   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13