Page 8 - 6620

завжди й скрізь, тому що у різних умовах кращі результати приносить
використання різних важелів впливу на ситуацію. Розвиток підприємства, з
одного боку, залежить від його можливостей (об'єктивна складова потенціалу),
визначених його станом, а з іншого – здатністю враховувати та протидіяти тим
факторам, що його зумовлюють (суб'єктивна складова потенціалу). Однак
недостатню увагу приділено методологічному забезпеченню управління
діяльністю підприємств в умовах відхилень, непередбачуваних змін, нетипових
ситуацій.
Уперше «закон ситуації» сформульовала на початку 1920-х років Мері
Паркер Фоллет (1868–1933), яка стверджувала, що ефективність керівника
залежить від володіння ним необхідними знаннями; однак різні обставини
вимагають різних знань, і, відповідно, найбільших успіхів у них досягають різні
люди: найкращі керівники стають найкращими не тому, що вони наділені
якимись особливими лідерськими якостями, а тому, що вони відповідають
вимогам моменту.
Перетворення ситуаційного підходу у впливову теоретичну позицію
почалося наприкінці 1950-х на основі розвитку основних положень теорії
відкритих систем для розроблення концепції, яка пояснювала б властивості
організаційної структури специфікою її адаптації до внутрішнього й
зовнішнього навколишнього середовища.
До переліку факторів, які науковці включали у дослідження, відносили:
застосовувану технологію (Джоан Вудворд); стан навколишнього середовища
(Том Берні, Джордж Сталкер, Лоуренс і Джей Лорш); розміри організації
(Дерек П'ю, Девід Хіксон, Пітер Блау, Річард Шенхер) і її стратегію (Альфред
Чэндлер).
Сучасний погляд на ситуаційне управління базується на тому, що не існує
єдиного правильного універсального виду управління для будь-якої ситуації.
Як зазначають Р. Гріфін і В. Яцура, ситуаційний підхід передбачає, що
універсальні теорії не можна застосувати до організації, оскільки кожна
організація унікальна, а прийнята управлінська поведінка у конкретній ситуації
1
залежить від особливих обставин . Беручи до уваги, що підприємство є
динамічною структурою, що змінює свою діяльність залежно від стану і
впливів зовнішнього середовища, застосування ситуаційного менеджменту
полягає у створенні умов для наступного розвитку й удосконалення діяльності
господарюючих суб'єктів.
Теорію ситуаційного управління широко висвітлено у зарубіжній і
вітчизняній економічній літературі. Зокрема, М. Мескон, М. Альберт, Ф.
Хедоурі визначають ситуаційний підхід як концепцію, яка стверджує, що
оптимальне рішення є функцією факторів середовища у самій організації
(внутрішні змінні) і в середовищі (зовнішні змінні), спрямовану на управління у
конкретній ситуації для більш ефективного досягнення цілей організації, при
цьому ситуаційний підхід намагається вказати конкретні прийоми і концепції з

1

8