Page 147 - 6583


Z   xx Z xy Z 
xz
 

 Z  Z Z Z .
 yx yy yz 
 0 0 0 



При цьому тензор Візе–Паркінсона [W] не
визначається, тому що він може і не існувати. Інакше кажучи,
знаючи  Z , загалом не вдається визначити [Z] і [W]. Однак,
незважаючи на почату спробу обліку вертикальної
компоненти H z, покладена в її основу модель збудження
неоднорідного розрізу системою замкнутих струмів у
локальній області непровідної атмосфери відбиває лише
частковий і специфічний аспект проблеми й загалом не
змінює суті справи.
Критичний чи ключовий момент даного розгляду – це
та обставина, що отриманий у рамках цієї теорії результат не
поширюється на сферичну модель, у якій, по суті, і
відбувається формування МТ – відгуку, що спостерігається.
Як відомо, для електродинаміки сферичних джерел (струмів,
що течуть в іоносфері і сферично шаруватій Землі)
притаманна та властивість, що в ній поряд з індукцією,
з'являються ще два типи збудження – генерація тороїдального
магнітного поля сферичними (I  і I ) компонентами струму в
іоносфері та динамо збудження. Індукція і динамо в цій
моделі одночасно є полеутворювальними факторами
відповідно до теореми Т. Каулінга. При цьому як
найважливіший критерій одномодальності поля МТ-варіацій,
точніше їхньої приналежності до поля магнітного типу, варто
визнати локальність їхніх магнітосферно-іоносферних джерел,
а не малу щільність струмів через слабко провідну атмосферу.
Останніх може і не бути зовсім. У цьому контексті здається
очевидним, що класичні уявлення електродинаміки про
дальню зону і плоску хвилю, загалом у рамках розглянутої
моделі не можуть бути справедливі. Таким чином, треба
переглянути існуючи представлення щодо технології МТ
спостережень, засобів обробки та зображення результатів, а
також стратегії моделювання й інверсії.

147