Page 93 - 6555

життя дитини є і перший крок до її смерті, небуття. В різному віці і при різних
обставинах до людей приходить розуміння їх власної смертності. В такі
хвилини людину охоплюють розпач, страх, безпорадність. Проте життя
продовжується, людина опановує себе, оговтується, і починає задаватись

питаннями: навіщо я живу? який слід я залишу після себе нащадкам? як існує
безсмертя? чим я можу виправдати своє життя перед близькими і суспільством
в цілому? тощо. Отже, перед людиною постає питання про сенс життя.

Студентам треба розібратися з тим, що таке сенс життя, тому що тільки сама
людина може надавати власному життю сенс. Сенс життя має суб’єктивний
характер, але може бути суспільно значимим, залежно від того, наскільки

корисними для суспільства є цілі та ідеали, що ставить перед собою дана
людина.

В історії були різні точки зору на проблему життя і смерті і сенсу життя.
Умовно їх можна поділити на дві групи:

оптимістичне ставлення до життя і його сенсу. Оптимізм виражений в
тому, що людина є господарем долі, щастя, від неї багато в чому залежить, як

прожити своє життя. Цей погляд представлений в філософії Аристотеля; Фоми
Аквінського, Піко делла Мірандола, Френсіса Бекона, Карла Маркса, Тейяра де
Шардена.

Песимістичний. Песимізм виражений в тому, що людина є іграшка
незалежних від неї сил ( природи, долі, суспільства) і не здатна змінити щось в

своєму житті. Це точка зору Б. Паскаля, А. Шопенгауєра, Ф. Ніцше, А. Камю,
Ж.-П. Сартра
Подібно до всіх світоглядних питань, питання про сенс життя є вічною

проблемою: вона знову і знову ставиться людиною протягом історії, отримує
нові грані в духовному досвіді людства. Вона не може мати остаточного,

наперед заданого вирішення для індивіда, не може бути прийнятою як готове
знання, або рецепт життя, бо потребує особистого усвідомлення та вибору.

Проблема сенсу життя виникає як потреба певного виправдання власної
присутності в світі, своєї долі та призначення. Саме завдяки такому
виправданню стає можливим подолання конечності індивідуального буття.

Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити, а в тому, як
і для чого чи для кого жити.

В історії філософії сформувалось декілька провідних підходів до
розуміння сенсу життя:

сенс життя визначається духовними основами буття. Цей підхід є
характерним для релігійної філософії;