Page 12 - 6530

заказників і національних природних парків. Класичне
заповідання сформувалося на противагу індустріалізації держави,
коли зі стрімким розвитком сільськогосподарської техніки та
технологій стрімко розширювалися площі орних земель,
розбудовувалися міста у великі технополіси і вчені побачили
загрозу всій природі, яка є основою життя, і що, втрачаючи її, ми
втрачаємо самий базис існування людини.

НЕ 2.2 Історія розвитку заповідання в Україні

З розвитком культури наприкінці ХІХ століття в Західній
Європі зароджуються мотиви охорони ландшафтів, природних
пам’яток на науковій основі.
Найбільш активними пропагандистами руху були
німецький природоохоронник Гуго Конвенц і швейцарський
зоолог Пауль Саразін, які виступали в пресі, публікували книги,
мандрували.
1864 рік вважається роком заснування одного із перших
заповідних об’єктів - Йосемітського національного парку (США),
який успішно функціонує до сьогоднішнього дня.
У 1910 році Швейцарське товариство охорони природи
запропонувало використовувати національні парки в тому числі
для вирішення наукових питань.
Наприкінці ХІХ століття хвиля природозаповідання
проникає в східну Європу, де ці ідеї отримують свої нові якості.
Так В.В. Докучаєв розвиває ідею про створення наукової станції
на базі заповідного об’єкту. Херсонський ботанік І. Г. Пачоський
(1910) розробив програму наукової діяльності стаціонарних
ботанічних станцій, відмітивши важливість багаторічних
спостережень. Доцент Харківського університету В. І. Талієв
вперше наголошує на необхідність формування мережі заповідних
об’єктів на основі історико-географічного підходу.
Яскравим виразником етико-естетичного призначення
заповідників був відомий російський ентомолог А. П. Семенов-
Тянь-Шанський. Він писав, що ”...вільна природа є великий
естетичний музей, необхідний для нашої подальшої освіти і
розумового розвитку, який дає нам нічим не заміниму естетичну
насолоду, возвеличуючи наші душі... “.
Перші паростки заповідної справи в Україні припадають

12