Page 13 - 6500

Думку П. Розенштейна-Родана дещо доповнив Л. М. Кузьменко. З його точки зору
інфраструктура представляє собою інтегральний елемент продуктивних сил, включаючи
допоміжні, додаткові галузі, види виробництв, які обслуговують безпосередньо основне
виробництво (виробнича інфраструктура), а також такі галузі, підгалузі невиробничої
сфери, які опосередковано пов’язані з процесом виробництва (соціальна інфраструктура).
До соціальної інфраструктури автор відносить освіту та культуру, охорону здоров’я,
систему закладів відпочинку та туризму, готельні комплекси і т.д.
Багато вчених відзначають, що відмінною рисою інфраструктури є створення умов
для нормального функціонування народного господарства. При цьому, інфраструктурою
може бути названий тільки комплекс галузей і видів діяльності, що мають єдине
функціональне призначення і володіють певними загальними ознаками.
Декілька пізніше, в економічних колах почали розглядати інфраструктуру, як
комплекс галузей, що обслуговують матеріальне виробництво. Виробничі задачі
інфраструктури вперше були виділені С. А. Хейнманом. Поняття «інфраструктура»
закріпилося для позначення комплексу галузей господарства, що обслуговують
промислове і сільськогосподарське виробництво.
Тому, в другому підході, так званому «галузевому», що сформувався під впливом
неокейнсіанської теорії, інфраструктура розглядається як сукупність базових галузей,
розвиток яких є необхідною умовою нормального функціонування приватного
підприємництва і суспільства в цілому.
Так, Р. Іохімсен, який один із перших дав системний опис інфраструктури, розглядає
її як сукупність матеріальних (виробничих), інституційних, індивідуальних умов,
доступних для економічних агентів, які сприяють зрівнюванню віддачі (доходу) від
зіставних чинників при доцільному розміщенні ресурсів, що обумовлює інтеграцію і
максимальний рівень економічної активності. У матеріальну основу інфраструктури він
включає, по-перше, основний і оборотний капітал в економіці (прибуткові активи,
устаткування, оборотний капітал і т.д.), який забезпечує енергопостачання, транспортні
послуги, телекомунікації; подруге, структури по охороні природних ресурсів і транспорту;
по-третє, будівлі і споруди державного управління, освіти, охорони здоров'я і соціального
забезпечення.
І. К. Бєлявський говорить про інфраструктуру ринку як про сукупність допоміжних
підгалузей і засобів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові
процеси – взаємний пошук один одного продавцями і покупцями, рух товару, обмін
товарів на гроші, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових
структур.
А. П. Голіков, Я. Б.Олійник, А. В. Степаненко розглядають інфраструктуру як
сукупність галузей господарства, що обслуговують виробництво і населення. Особливістю
інфраструктури є її «гнучкість», що дозволяє їй швидко реагувати на зміни умов
виробництва та життя населення. До певного рівня вона сприяє розвиткові господарства,
підвищенню його ефективності. Якщо цей рівень перевищує допустимий, то необхідно
вдосконалювати інфраструктуру.
І. О. Бланк використовує поняття інвестиційної інфраструктури, що включає
найбільш важливі галузі економіки, установи і засоби, що безпосередньо забезпечують
процес безперебійного здійснення інвестицій.
Третій підхід – «інституційний», сформувався під впливом неоінституціональної
теорії, яка пов'язує інфраструктуру з формуванням інституційного поля, тобто створенням
інституту прав власності, контрактних відносин і зниженням трансакційних витрат
взаємодії. Неоінституційний підхід у вивченні інфраструктури представлений в роботах
таких авторів, як А. Гальчинський, Г. Журавльова, В. Клюня, С. Мочерний та ін.
Автори зосереджують увагу на вивченні інфраструктури ринку, елементами якої
розглядають різні інститути, системи, служби і підприємства (товарні, фондові, валютні
біржі, оптову і роздрібну торгівлю, аукціони, ярмарки, банки, страхові і інвестиційні