Page 42 - Міністерство освіти України

доповнено Апокаліпсисом (або одкровенням Іоанна Богослова) у 692 р. на
Констянтино польському соборі.
Формування біблійних книг іудейської та християнської релігії тривало
тисячоліття. Окремі елементи Старого заповіту виникли задовго до того, як
склалися біблійні книги. Стародавніми є Пісня Девори з книги Суддів,
похоронна пісні Давида з приводу смерті Саула та Іонофана з другої Книги
Царств. У книгах старого заповіту отритмали релігійне осмислення події з
життя стародавніх єврейських племен - їхні господарські заняття, соціальні
процеси, війни і походи, у яких вони брали участь.
Утворення давньоєврейської рабовласницької держави висунуло перед
панівними класами завдання літературного оформлення тих релігійних уявлень
і міфів, які давали можливість узагальнити і виправдати існуючі порядки.
Біблія описує царствування першого царя Ізраїля Саула, його заступника Давида
та ви-ділення при їхньому правлінні бога Яхве, який повинен був стати
символом єдності і гармонії «всіх синів ізраїлевих».
Релігійно-правовим актом, спрямованим на остаточне впровадження
культу Яхве стало основна частина Второзаконня - Книга закону, яку начебто
знайдено в Єрасулимському храмі царем Іосією. Фактично Книга закону була
написана в зв’язку з необхідністю здійснення царської влади за рахунок поси-
лення позицій суддівських і жрецьких корпорацій. Активними прибічниками
реформаторських починань Іосії були жерці, серед яких міг бути і Єремія, за
іменем якого названо книгу. В ній містяться пристрасні заклики відмовитися від
інших богів і в ім’я вічного спасіння повернути своє серце до Яхве. Дослідники
Біблії, довели, що передріканням Єремії вилучені і зібрані з різних літописів і
скомплектовані так, щоб зміст їх виправдовував й освячував впровадження
порядків, які давали великі матеріальні і релігійно-політичні вигоди храмовим
жерцям на чолі з царем, які правили суспільством.
Однак ні цар Іосія, ні пророк Ієремія, ні жерці не змогли нав’язати
народу думку про вірність богові Яхве. Це сталось набагато пізніше і було
обумовлено цілком іншими історичними подіями. У 586 р. до н.е. війська
вавілонського царя Навуходоносора захопили територію Іудейського царства,
знищили Єрусалим-ський храм, вивезли у Вавілонію правителів-сановників,
жерців храму і частину народу. Тут жерці Єрусалимського храму поставили
перед собою завдання зафіксувати у зв’язаному виді основи віровчення Яхве,
розпорядок, правила і ритуали храмового культу, правила поведінки в побуті,
багаточисельні заборони, які стосуються їжі, одягу, змішаних шлюбів. Все це
було спрямовано на консолідацію єврейської народності на релігійній основі,
подоланню тенденції до асиміляції іудеїв.
Зведення цих матеріалів жерці дали в п’яти книгах Мойсея під назвою
Тори. У ній викладені уяви жерців про боже творення Всесвіту і людини, в
оповіді про далеких предків євреїв, про так званий єгипетський полон
ізраїльтян і вихід із цього полону під керівництвом Мойсея, про митарства
євреїв у пошуках «обітованої землі», і, в кінці, про щасливе завершення всіх
бідувань євреїв завдяки постійній турботі Яхве про «обраний народ». Замітимо,
що старозаповітні міфи і легенди про створення світу і людини, гріхопадіння
Адама і Єви, народження законодавчої діяльності Мойсея та багато інших
подібних з найбільш стародавні-ми шумерськими, вавілонськими,
єгипетськими, фінікійськими і хетськими оповідями, а наступна за

42