Page 46 - Міністерство освіти України

відповідного правового поля для здійснення цих важливих завдань. Серед
численних законодавчих актів процесу демократизації - Закон «Про свободу
совісті та релігійні організації», прийнятий сесією Верховної Ради України у
квітні 1991 року. Тоді ж було прийнято і Постанову Верховної Ради України
«Про введення Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Однак
ситуація у сфері совісті та діяльності релігійних організацій настільки швидко і
бурхливо розвивалась, що вже в грудні 1993 р., враховуючи ситуацію, Верховна
Рада сприймає черговий закон «Про внесення доповнень і змін до Закону «Про
свободу совісті та релігійні організації». В цих документах поставлені такі
завдання:
1/ гарантування права на свободу совісті громадянам України та
здійснення цього права;
2/ забезпечення у відповідності до нині діючої Конституції, Декларації
про державний суверенітет та норм міжнародного права, щодо захисту прав і
законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;
3/ визначення обов’язків держави щодо релігійних організацій;
4/ визначення обов’язків релігійних організацій перед державою і
суспільством;
5/ гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і
гуманізму, громадської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх
світогляду чи віровизнання.
У відповідності до Конституції України і Закону кожному громадянину
України гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати,
приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу
одноособово чи разом із іншими сповідувати будь-яку релігію, або
несповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно
поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань або світогляду.
Разом з тим, не допускається будь-яке примушування при визначенні
громадянином свого ставлення до релігії, до сповідування або відмови від
сповідування релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах
і церемоніях, навчання релігії.
Виходячи із Конституції України і Закону, батьки та особи, які їх
замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх власних
переконань та ставлення до релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише
тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку,
життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян. Ніхто не має
права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при
сповіді віруючих.
Всі громадяни незалежно від ставлення до релігії, мають рівні права в
усіх галузях політичного і соціально-економічного життя. В офіційних
документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
Обмеження прав, встановлення прямих переваг громадян залежно від їх
ставлення до релігії, а також розпалювання ворожнечі тягнуть за собою
відповідальність у відповідності до закону.
Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятись від
виконання конституційних обов’язків. Заміна виконання одного обов’язку
іншим допускається лише у випадках, передбачених законом.

46