Page 22 - 6469

мистецтва (одне називається так тому, що володіє цим
мистецтвом, інше тому, що має здатність до нього, третє –
тому, що є його застосуванням), і ми можемо навести й інші
випадки подібного вживання слів. Так ось, так само і про
суще говориться в різних значеннях, але кожен раз стосовно
якоїсь основи: одне називається сущим тому, що воно
сутність, друге – тому, що воно стан сутності, третє –
тому, що воно шлях до сутності, або знищення і відсутність
її, або властивість її, або те, що призводить і породжує
сутність і знаходиться в якомусь стосунку до неї; або воно
заперечення чогось з цього або заперечення самої сутності, в
зв'язку з чим ми і про не-суще говоримо, що воно не-суще. І
подібно до того, як усе здорове досліджується однією
наукою, так само йдуть справи і в інших випадках. Бо одна
наука повинна досліджувати не тільки те, що належить
одному (роду), але і те, про що (так чи інакше) говориться
відносно до однієї основної реальності: адже i це все певним
чином охоплюється одним (родом). Тому зрозуміло, що власне
суще повинно досліджуватися однією наукою. А наука
завжди досліджує, головним чином, первинне – те, від чого
залежить останнє і з допомогою чого це останнє дістає
свою назву. Отже, якщо перше – сутність, то філософ,
очевидно, повинен знати основи і причини сутностей».
(Філософія Стародавньої Греції // Читанка з історії
філософії: у 6 кн.: Кн.1 / Редкол.: (голова) Г. І. Волинка. –
Київ: Довіра, 1992 . – С.150-151.).

Рекомендована література та першоджерела
для опрацювання теми

1. Антична філософія // Філософія. Хрестоматія: Навч.
посібник / За ред. Дротянко Л. Г., Матюхіної О. А.,
Онопрієнка В. І. – К.: Вид-во НАУ, 2009. – С. 13-25.

22