Page 35 - 6414

10) кількісна та якісна визначеність – надання плануванням певних
орієнтирів, які відіграють роль контрольних точок;
11) довгостроковість заходів – орієнтація на розв’язання складних
проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі.
У цілому, основними передумовами переходу до стратегічного
планування можуть бути [6]:
– необхідність реакції на зміни умов функціонування підприємств;
– потреба в об’єднанні різних напрямів діяльності підприємства в умовах
розвитку процесів децентралізації та диверсифікації;
– наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність
їхньої підтримки або створення;
– посилення конкуренції;
– інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв’язків з підприємствами, які
використовують систему стратегічного планування;

– наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати
складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління;
– розвиток теорії та практики стратегічного планування, які допомагають
перейти від методу «проб і помилок» до наукових методів передбачення й
підготовки майбутнього та до майбутнього;
– наявність доступної інформації (глобальних інформаційних мереж) для
вивчення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища та
умов конкуренції;
– посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння
підприємствами нових ідей;
– необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої
на запобігання опору змінам та стимулювання розвитку підприємства.
Крім того, існують макропроцеси, які стимулюють розвиток
стратегічного планування. Більше 40 країн розвивають свою економіку за
допомогою системи п’ятирічних планів. Наявність таких планів орієнтує
підприємства на певні напрямки та спонукає їх планувати свою діяльність.
Також існує багато об’єктивних і суб’єктивних факторів, які не дають
змоги широко застосовувати систему стратегічного планування, досягати
високого ступеня обґрунтованості планів та забезпечувати необхідний рівень
їхнього виконання. Ці фактори можна згрупувати таким чином:
– нерозвиненість теоретичних і методологічних засад розроблення
взаємозв’язаної системи планів;
– неспроможність виробничо-управлінської системи сприймати вимоги
зовнішнього та внутрішнього середовища та адекватно реагувати на них,
застосовуючи систему стратегічного управління;
– низька кваліфікація керівників і персоналу планових служб, які не
знають сучасних методів планування або не вміють їх застосовувати.
Інші негативні фактори [20, 6], які визначаються як «бар’єри»
стратегічного планування, що не дають змоги застосовувати систему

35