Page 7 - 6359
P. 7
Відомий її представник Демокрит (460-370 рр. до н.е.) створив
узагальнюючі праці у всіх областях сучасного йому знання, не
залишивши без уваги й виховання. Його крилаті афоризми, що
пережили віки, сповненні глибоким змістом: «Природа і
виховання подібні. А саме, виховання змінює людину, і
перетворюючи, створює природу»; «Гарними людьми стають
більше від вправ, ніж від природи»; «Вчені виробляють прекрасні
речі тільки на основі праці». Теоретиками педагогіки були великі
древньогрецькі мислителі Сократ (469-399 рр. до н.е.), його учень
Платон (427-347 рр. до н.е.), Аристотель (384-322 рр. до н.е.), у
працях яких глибоко розроблені найважливіші ідеї та положення,
пов’язані з вихованням людини, формуванням її особистості.
Довівши свою об’єктивність і наукову спроможність на протязі
віків, ці положення виступають аксіомами для педагогічної
науки. Своєрідним підсумком розвитку греко-римської
педагогічної думки став твір «Освіта оратора» давньоримського
філософа і педагога Марка Квінтіліана (35-96 рр.). Праця
Квінтіліана довгий час була основною книгою з педагогіки,
наряду з творами Цицерона, його вивчали у всіх риторичних
школах.
У період середньовіччя церква монополізувала духовне
життя суспільства, направляючи виховання у релігійне русло.
Затиснута у лещата теології та схоластики освіта загубила свою
прогресивну направленість античних часів. Із сторіччя в сторіччя
відточувались і закріплялись принципи догматичного навчання,
що проіснували в Європі майже дванадцять віків. І хоча серед
діячів церкви були освідченні для свого часу філософи,
наприклад Тертулліан (160-222 рр.), Августин (354-430 рр.),
Аквінат (1225-1274 рр.), що створили великі педагогічні
трактати, педагогічна теорія далеко вперед не пішла.
Епоха Відродження дала цілий ряд яскравих мислителів,
педагогів-гуманістів, які проголошували своїм гаслом античний
вислів «Я − людина, і ніщо людське мені не чуже». В їх числі
7