Page 6 - 6359

означає – «вести дитину». Навчання можна трактувати як
механізм трансляції культури (у широкому цивілізаційному
розумінні, як те, що відрізняє людину від тварини), що виконує в
суспільстві ту роль, яку виконує генний механізм передачі
спадковості в тваринному світі.
Навчання і виховання підростаючого покоління є
необхідною умовою існування та розвитку будь-якого
суспільства (у тому числі і тваринних угрупувань, за
виключенням угрупувань комах, поведінка яких запрограмована
на генному рівні; недаремно комах називають біороботами) і
соціуму.
Практика виховання своїм корінням сягає у глибинні
прошарки людської цивілізації. З’явилося воно разом з першими
людьми. Тому педагогіка виникла у глибокій давнині і пройшла
великий шлях становлення та розвитку. Можна виділити 3
періоди розвитку педагогіки.
Ранній період – нерішучі кроки до початкового
педагогічного мислення. Вже в найрозвиненіших державах
давнього світу − Китаї, Індії, Єгипті − були здійснені серйозні
спроби узагальнення досвіду виховання, виділення теоретичних
засад. Всі знання про природу, людину, суспільство
акумулювались тоді у філософії; у ній же були зроблені перші
педагогічні узагальнення. У давньоєгипетських папірусах, «Книзі
притч Соломона» та ін. ранніх джерелах є описи педагогічного
досвіду у вигляді рекомендацій, повчань, попереджень та
заборон.
Другий період пов’язаний з педагогічною думкою Древньої
Греції, де від безсистемного набору описів педагогічного досвіду
зроблено крок до рівня ідеального відображення виховного
процесу, виявленню стійких тенденцій, закономірностей. На
цьому етапі педагогічні знання є, як правило, частиною
політичних, філософських, психологічних знань. Древньогрецька
філософія стала колискою європейських систем виховання.

6