Page 9 - 6303

Загальна характеристика періодів розвитку редагування
Період Основні етапи Характеристика
I На початку III ст. до н.е була заснована
виникнення Александрійська бібліотека, де в різні періоди
редагування зберігалося від 0,5-0,7млн.книг. У II ст. до н. е. в
(III ст. до н. е. — латинській мові з'явився і сам термін «редагування»,
початок н.е.); утворений від латинського слова redigere
(упорядковувати) і похідного дієприкметника від
нього — redactus (упорядкований). У І ст. до н. е. в
Римі покупці вже могли в майстернях, де
переписували книги, за певну плату замовити
перевірку книг на відповідність оригіналу, а також
мовним та іншим нормам. Саме тоді цей процес
(приведення копії тексту у відповідність із
оригіналом) почали називати коректурою (від
латинського correctura — виправлення). У
латинській мові існувало також слово для
позначення особи, яка займалася цією працею, —
corrector (виправляч). Отже, першими професійними
коректорами були саме ці античні виправлячі книг.
стагнація в У часи середньовіччя редагування на довгий час
редагуванні (початок поринуло в стан занепаду; переписувачі книг
н.е. — середина XV перемістилися з античних майстерень у
ст.); монастирські келії; змінилася і тематика видань —
переписуванню і тиражуванню найчастіше підлягала
релігійна, іншими словами, строго канонічна
література. Тому, з одного боку, різко скоротилася
необхідність редагування текстів, а, з іншого, —
особливу увагу почали приділяти одній з норм
редагування — приведенню тексту копії у
відповідність з оригіналом, тобто коректурі. У цей
час розглядали питання композиції релігійних
проповідей і листів.
відродження Після винайдення у XV ст. книгодрукування, в епоху
редагування (кінець Відродження, потреба у видавничих працівниках різко
XV ст. — середина зросла. Відродив це забуте з часів античності ремесло
XIX ст.). італійський видавець XVI ст. А. Мануцій. Поступово
професія коректора (редактора) набуває все більшого
значення. Так, в університетах Франції для нагляду за
підготовкою видань призначали спеціальних
«інспекторів» (фактично — видавничих працівників).
Згідно зі спеціальними вимогами вони повинні були
відпрацювати у друкарнях не менше чотирьох років
учнями, а після цього — ще три роки самостійно;
мусили володіти грецькою та латинською мовами, а
також знати норми моралі та правовірності.
II Друга половина XIX Редакційні факти, що нагромадилися з другої
ст. – 30-ті роки XX половини XIX ст. до 30-х років XX ст., можна
ст. розділити на дві групи: відкриття (закономірності)
різних наук, що стосуються безпосередньо
редагування, і факти видавничої практики.
Надзвичайно продуктивним було відкриття того, що
кожен носій мови надає слову, окрім

11