Page 16 - 6292

Адже до XX ст. навіть прагматичний прояв переваг ефективного
управління не викликав справжнього інтересу до способів і
засобів керівництва.
До вищеназваних чотирьох шкіл менеджменту належать:

1) школа наукового управління;
2) адміністративна (класична) школа;
3) школа психології та людських відносин;

4) школа науки управління (кількісна школа).
1) Школа наукового управління (1885–1920) найтісніше
пов'язана з роботами Фредеріка Уінслоу Тсйлора (1856–1915),
Френка і Лілії Гілбрет, Генрі Гантта. Вони виконували

дослідження на рівні організації виробництва – виробничого
менеджменту. Тейлор і Гілбрет, які починали свою кар'єру
робітниками, займалися спостереженнями, замірами й аналізом

операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу,
нормуванням праці тощо.
2) Класичну (адміністративну) школу управління (1920–

1950) започаткував Анрі Файоль (1841–1925), якого часто
називають батьком мснеджменту. Він керував великою
французькою вугільною компанією, тобто був крупним

менеджером, як і інші засновники адміністративної школи –
Ліндал Ірвік (1891–1983) (консультант з питань управління в
Англії), Джеймс Д. Муні (1884–1957) (працював у компанії
«Дженерал Моторс»).

3) Школу людських стосунків (1930–1950) заснували
Мері Паркер Фоллетт (1933–1968) та Елтон Мейо (1880–1949).
Фоллет вперше визначила менеджмент як «забезпечення

виконання роботи за допомогою інших осіб». Школа
рекомендувала використовувати прийоми управління
людськими взаєминами шляхом впливу безпосередніх керівників
на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення

широких можливостей спілкування на роботі.
Школа поведінських наук (з 1950 р.) формувалася Крісом
Анджирісом, Ренсісом Лайкертом, Дугласом Мак-Грегором,

Фредеріком Герцбергом та іншими вченими-біхевіористами. В
основі лежать методи налагодження міжособистих стосунків,
підвищення ефективності людських ресурсів.

4) Школа науки управління (кількісного підходу) виникла
в Англії під час другої світової війни (1939–1945) як наслідок

16