Page 20 - 6181

1. внутрішнє мовлення – засіб внутрішньої підготовки до

діяльності, заздалегідь спланувати, вибудувати в голові зміст
промови.
2. зовнішнє мовлення – усне і письмове: усне – діалог,

монолог, письмове: мовлення за допомогою текстів.
Знання психологічних особливостей власне вербальної
комунікації потрібне для більш глибокого і повноцінного розуміння

процесів, що відбуваються під час виголошування інформації.
Використовуючи як знакову систему людську мову, вербальна
комунікація може бути спрямована на окрему людину, групу або не
мати конкретного адресата, але в будь-якому разі вона має діалоговий

характер. Її ще називають мовленнєвим спілкуванням, розуміючи
мовлення (здатність говорити) як систему фонетичних знаків.
Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує

дію одного чи обох партнерів, оскільки без ефекту схвалення чи
несхвалення неможлива координація спільної комунікативної дії.
Мовленнєва дія утворюється з орієнтувальної (містить аналіз ситуації

взаємодії, формування плану дії спілкування, необхідної для
досягнення мети, тобто стратегії) та виконавчої (з урахуванням
правил регуляції спільних дій: мовленнєвого етикету, подання себе та

ін.) частин.
У процесі передавання інформації реалізуються функції
мовлення: зародження і сприймання повідомлень, регуляція
комунікативної дії співрозмовників, контроль за результатами

спілкування та ін.

2. Культура говоріння

Вербальна комунікація передбачає вміння говорити і вміння
слухати. Говоріння – механізм мовлення, побудови висловлювань,
індивідуальні особливості людини, що говорить.
Вміння говорити – психологічний компонент вербальної

комунікації, метод втілення в систему знаків певного смислу,
кодування інформації, механізм мовлення, побудови висловлювань.
Культуру говоріння досліджує спеціальна наука – риторика

(теорія красномовства). Володіння засобами риторики означає вміння
висловлюватися зрозуміло, чітко, лаконічно, правильно, образно і
ввічливо. Рівень його залежить від особливостей використання

20