Page 350 - 61

З’ясувати природу і фізико-хімічні механізми генерації
біоелектричних потенціалів неможливо без використання до-
сягнень молекулярної біології та біофізики. Біоелектричні по-
тенціали є традиційним питанням загального курсу біофізики.
У вивченні біоелектричних потенціалів електрофізіоло-
гія тісно пов’язана з мембранологією – новою галуззю знань
про структуру і функцію біологічних мембран. Електрофізіо-
логії належить одне з провідних місць у з’ясуванні функції
біологічних мембран.
Що ж до мембранології, то її досягнення створюють
грунт для молекулярних основ електрофізіології.
Розглянемо теорії біологічного електрогенезу:
1. Дифузійна теорія Чаговця була сформульована у
1896 р., коли інтенсивно обговорювалась і перевіря-
лась теорія електролітичної дисоціації Сванте Арре-
ніуса.
2. Учень Дюбуа-Реймона Ю.Бернштейн, використавши
ідею Оставальда, що напівпроникні мембрани мо-
жуть створювати умови для виникнення на них не-
значних різниць потенціалів, у 1902-1912 рр. сфор-
мулював мембранну теорію походження біоелектри-
чних потенціалів.
В 1939 р. Ходжкін і Хакслі, а також Кол і Кертіс встано-
вили, що збудження полягає не просто у зниженні до нуля ве-
личини мембранного потенціалу, а у перезарядженні мембра-
ни (рис. 6.4). При цьому перевищення амплітуди потенціалу
дії над величиною потенціалу спокою нервових волокон, так
званий овершут, становить понад 40 мВ.
3. Фазова (сорбційна) теорія бере початок від дослідів
Бойтнера (1917-1920 рр.), на підставі яких висловлю-
вались припущення, що всі живі клітини вкриті ша-
ром ліпідів, який відіграє роль фази зовнішнього роз-
чину електролітів. На межі цих фаз і створюється фа-
зова різниця потенціалів.

541