Page 346 - 61

давнину. Свідченням цього є зображення електричного сома
на надгробку в Саккарі (Єгипет, 2600 р. до н.е.). Є відомості,
що римські лікарі застосовували розряди електричного ската
як засіб проти подагри головних болів і епілепсії.
З винайденням електроскопа почали вимірювати елект-
ростатичні заряди на поверхні тіла живих організмів. Так,
Грей у Англії (1731 р.) та Нолле у Франції (1746 р.) показали
наявність таких зарядів у рослин, тварин і людини.
У ті ж часи отримали поширення думки про зв’язки еле-
ктрики з життєвими процесами. Перший здогад про електрич-
ну природу нервового імпульсу було висловлено Гаузеном у
1743 р. Фактичні дані про зв’язки між життєвими процесами і
електрикою були здобуті Адансоном (1751 р.), який відзначив
подібність дії на тварин і людину розрядів електричних риб і
розрядів лейденської банки. Лейденську банку – найпрості-
ший конденсатор – було відкрито у 1745 р. після того, коли
студент професора Мушенбрека Кюнеус відчув на собі майже
смертельний електричний удар внаслідок зарядження води в
скляній колбі від електричної машини Герике.
Всі ці експерименти підготували сприятливий грунт для
формування електрофізіології, наукові основи якої заклав
професор анатомії Болонського університету Луїджі Гальвані.
До електрофізіологічних досліджень Гальвані, очевидно, спо-
нукав його учитель Беккарій, який вивчав атмосферну елект-
рику.
Можна виділити три серії дослідів Гальвані, які присвя-
чені вивченню дії електрики на нервово-м’язовий препарат
жаби.
У третій серії дослідів (1786 р.) Гальвані вивчав вплив
атмосферної електрики на нервово-м’язовий препарат жаби.
Результати цієї серії дослідів, зокрема відомого “балконного
досліду”, стали вихідним пунктом у створенні Гальвані вчен-
ня про тваринну електрику.

537