Page 107 - 61

прискорення відхиляє від меридіана повітряні і морські течії з
ефектом, прямо пропорційним масі рухомих повітряних і вод-
них мас.
Яскравим доказом осьового обертання Землі є відомий
дослід, поставлений Фуко в 1851 р. з фізичним маятником.
Дослід грунтується на законі механіки, в силу якого всяке
обертове тіло намагається зберегти площину свого обертання
за однієї умови: на нього не діє ніяка друга сила, крім сили
тяжіння.
Якщо довгий маятник підвісити на широті  , то спо-
1
стерігачеві буде здаватись, що з часом площина кочення пове-
ртається навколо вертикалі даного місця за годинниковою
стрілкою (в Південній півкулі – проти годинникової стрілки).
В дійсності ж повертається не площина кочення маятника
(вона залишається незмінною), а Земля під маятником – із за-
ходу на схід. Кутова швидкість цього повороту  становить
4
-1
-5
 sin  або приблизно 7,29211610 с . За одну добу площина
коливання маятника здійснює уявне повне обертання відносно
поверхні Землі з кутовою швидкістю   15 за 1 год. Тому
добове повертання становить 24  sin  . З виразу    sin 
p
неважко побачити, що в міру просування від екватора до по-
люсів кутова швидкість повертання зростає відповідно від 0
до 15 за 1 год. Це означає, що на будь-якій проміжній широті
між 0 і 90 повертання горизонту більше, ніж на екваторі, і
менше, ніж на полюсі.
Другим важливим доказом осьового руху Землі є відхи-
лення падаючих тіл до сходу в Північній і до заходу – в Пів-
денній півкулі. Це пов’язано з тим, що чим дальше знаходить-
ся точка від осі обертання Землі, тим більша її швидкість обе-
ртання із заходу на схід. Відхилення падаючого тіла на схід
залежить від висоти падіння z і географічної широти  на-
ступним чином

542