Page 188 - Володимир Пахомов

Цицерона в школах кожен слухач сам обирав тему. Вона мала певне від-
ношення до життя і до судового розгляду. Пізніше, в епоху імператорів,
теми були менш пов'язані з життям.
Після закінчення роботи над текстом виступу вчитель його правив.
Потім промови вивчали напам'ять і виголошували перед учителем та ко-
легами. Іноді учні вправлялися в стилістиці й композиції.
В Середньовіччі, після занепаду Римської імперії, продовжувалося
навчання ораторського мистецтва, яке вже відносили до семи так званих
вільних мистецтв. Наприкінці ХVІ ст. побачила світ перша чеська рито-
рика Шимона Сушицького.
За нових часів ораторське мистецтво стало засобом політичної бо-
ротьби за поліпшення соціального становища трудящих мас. Французька
революція висунула видатних політичних ораторів: Ж.-П.Марата (1743-
1783 рр.) і М.Робесп'єра (1758-1794 рр.).
Серед ораторів періоду Київської Русі найбільш відомим був Іларіон.
Іларіон (XI ст.) був першим руським митрополитом.
Найвизначнішою проповіддю Іларіона є "Слово "Про за-
кон і благодать", яка характеризує його як видатного ора-
тора.
Митрополит виступає проти посягань Візантії на Русь, красномовно і
переконливо доводить містичність вчення про месіанську місію якого б
то не було народу. Іларіон виступає як патріот, обстоює самостійність Ру-
сі. “Слову “Про закон і благодать” притаманні образність, емоційність і
надзвичайна мелодійність.
Видатним українським і російським оратором був Феофан Прокопо-
вич (1681-1736).
Ф.Прокопович належав до найосвіченіших людей свого часу. Вчений,
культурний і державний діяч, публіцист і оратор, він написав багато трак-
татів і проповідей: “Духовний регламент”, “Слово про владу і честь цар-
ську”, “Правда волі монаршої”; патріотичні оди на честь Полтавської бит-
ви – “Епінікіон”.
Велике значення у розвитку риторики мав “Духовний регламент”
Ф.Прокоповича. Вперше в історії вітчизняного ораторського мистецтва
тут викладено деякі правила красномовства.
“Духовний регламент” радить, як триматися проповідникам під час
промови: “Не слід проповіднику хитатися вельми, наче веслом гребе. Не
слід руками сплескувати, в боки упиратися, підскакувати, сміятися, та не
слід і ридати; але хоч би й збуриться дух, потрібно єліко можливо вгаму-
вати сльози. Усе бо це зайве і негоже суть і слухачів обурює”.
Значна увага в цьому статуті для духовних ораторів приділялася зов-
нішнім прийомам ораторського мистецтва – позі, міміці, жестам. Рішуче
засуджується надмірна жестикуляція і надмірне пожвавлення оратора. В
ораторському тоні слід дотримуватися чуття міри: стримуване хвилюван-
ня, скупий жест завжди діють сильніше і виразніше. Вміння володіти со-
бою – запорука успіху!
163