Page 154 - Володимир Пахомов

боку, сприяють посиленню логізації тексту, а з другого – допомагають
надавати викладові різних емоційно-експресивних відтінків.
Багато вживаних у засобах масової інформації та в усному мовленні
фразеологізмів є кальками відповідних російських висловів: здавати ек-
замен, заключати угоду (договір), попередити пожежу, потерпіти не-
вдачу, приймати участь, кидатися у вічі, у своє задоволення, нічого
гріха таїти, поговорити по душам (тут іще й помилка синтаксичного
плану: не по душам, а по душах), жити приспівуючи, лід зрушився й
інші. Уживання їх не вмотивоване ні семантично, ні стилістично, ні логі-
чно. Адже українська мова має свої оригінальні фразеологічні звороти
для цих понять: укладати угоду (договір), складати іспити (екзамени),
запобігти пожежі, зазнати невдачі, брати участь, упадати в око (в
очі), собі на втіху, ніде правди діти, порозмовляти (поговорити, пого-
моніти) по щирості, жити в розкошах (жити добре), крига скресла.
Коли фразеологізми використовуються неправильно, вони перестають бути
засобом образності й виразності. У такому разі вони псують усний чи пи-
семний текст так само, як помилки лексичні, синтаксичні або стилістичні.

10.9 Норми словотворення

Норми словотворення регулюють вибір морфем, їх розташування і
сполучення у складі нового слова (наприклад, можна материн, мате-
ринський, але не можна матеряний, можна спостерігач – не можна спо-
стерігальник, спостережувач; можна прозовий – не можна /заст./ проза-
їчний).
Кожен із названих структурно-мовних типів норм біль-
шою або меншою мірою знайшов відображення у прави-
лах слововживання, орфоепії (вимови), наголошування
(зафіксовані у словниках), орфографії та пунктуації (зафі-
ксовані в правописних кодексах літературної мови, ор-
фоепічних словниках тощо). Звичайно, правила літерату-
рної мови вужчі за її норми, тому для опанування норм
замало вивчених у школі граматичних і правописних
правил – необхідна постійна робота з різноманітними за
стилями (стильовими різновидами) текстами, живе мовне
спілкування в різноманітних (щодо психологічного, інте-
лектуального, загальноосвітнього, фахового та інших рі-
внів мовця і співбесідника) ситуаціях, потрібна постійна
увага до змін, які відбуваються в напрямі удосконалення
норм і правил сучасної літературної мови.

Література:

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – 256 с.
2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.

137