Page 10 - 4950

до тодішніх умовам типового фабричного виробництва, якому були
притаманні такі риси:
- невеликий асортимент продукції;
- нечасті зміни у продукції та технології виробництва;
- нескладна організаційна та виробнича структура
підприємств;
- невелика кількість допоміжних функцій (закупівля,
планування, контроль якості, управління фінансами тощо);
- висока трудомісткість;
- низький рівень автоматизації.
Таким чином, у структурі собівартості продукції прямі
витрати на матеріали та заробітну плату займали досить високу
питому вагу.
Внаслідок таких умов діяльності склалась практика
спрощеного розподілу непрямих витрат між об’єктами
калькулювання. Як базу розподілу зазвичай застосовували людино-
години або машино-години. У трудомістких виробництвах, які
раніше переважали, такі бази розподілу «працювали» досить
успішно, оскільки витрати на заробітну плату були основним
елементом витрат. Окрім того, людино-години легко обліковувати
та простежували зв'язок між продуктом та часом, витраченим на
його виробництво.
З часом технології виробництва та його організація почали
стрімко розвиватися:
- автоматизація виробництва, поява додаткових допоміжних
функцій;
- виробництво нових продуктів та послуг, які суттєво
відрізняються між собою за обсягами виробництва, величиною
партій та складністю.
Виникла потреба у нових категоріях працівників:
диспетчерів, конструкторів, операторів, оплата праці яких не має
прямого зв’язку із обсягами виробленої продукції.
Як наслідок, питома вага прямих витрат на оплату праці
знизилась, натомість зросли витрати на обслуговування
комп’ютерів, роботів, іншого автоматизованого обладнання.
У таких умовах використання традиційних баз розподілу
непрямих витрат вже не надає достовірної інформації про

8