Page 125 - 4948

пісковиків, аргілітів, подекуди солі товщиною 3-4 км.
Основою є мезозойський чохол епіпалеозойської платформи.
Більче-Волицька зона відзначається наявністю
брахіантиклінальних і куполоподібних складок. Від
суміжної платформи відокремлюється тектонічними
порушеннями, переважно скидами. В її геологічній будові
беруть участь верхні моласи (піщано-глиниста товща
товщиною 1-4,5 км), що залягають на епібайкальському та
епіпалеозойському фундаменті.
Історія геологічного розвитку
Карпатська складчаста система почала формуватися в
кінці юрського (за іншою думкою-тріасового) періоду на
місці зруйнованої денудацією герцинської складчастої
споруди. До кінця олігоценової епохи в її межах був
геосинклінальний режим осадконагромадження. На початку
неогенового періоду у зв'язку з інтенсивними тектонічними
рухами ця територія піднялася вище рівня моря і на її місці
утворилися гори, а периферійні ділянки (Закарпатський
прогин, Бориславсько-Покутська та Самбірська зони
Передкарпатського прогину) почали прогинатися і
заповнюватися продуктами руйнування гір. Пізніше
прогинання поширилося і на край Східноєвропейської
платформи. На його місці утворилася Більче-Волицька зона
Передкарпатського прогину. З кінця міоцену процес
складчастості завершувався і відбулося насування
складчасто-брилової споруди на Більче-Волицьку зону
прогину. Амплітуда насуву сягає 15-20 км.
Корисні копалини
Складна геологічна будова і розвиток системи зумовили
різноманітність корисних копалин, які утворилися в
окремих структурах нижчого порядку.
Серед корисних копалин Українських Карпат головними
є горючі корисні копалини - нафта і газ, мінеральні води,
кам'яна і калійна солі, будівельні матеріали.
З докембрійськими метаморфічними комплексам
Мармароського масиву генетично пов'язані невеликі
родовища магнетиту і марганцевих руд, колчеданові і
поліметалічні рудопрояви. З тріасовими і юрськими
вапняками пов'язані родовища бокситів і фосфоритів, із
структурами фундаменту і моласових прогинів пов'язані
родовища і прояви різноманітних мінеральних вод, які
просторово контролюються зонами розривних порушень.
Серед них відомі сірководневі, вуглекислі, а також

124