Page 8 - 4930

Водночас за психодуховними якостями не кожен зрілий громадянин досягає
у своєму розвитку рівня актуально повноцінної особистості. Концепція, викладена
в монографічній роботі, світоглядно змінює умови життєдіяльності людини – повер-
тає в її повсякденне життя ідеал, який було нівельовано споживацькою свідомістю
пересічної людини, зорієнтовує її на духовні висоти становлення її Я та надає значно
більше можливостей для особистісної й соціальної самореалізації.
Автори правильно звертають увагу на те, що оволодіння методологією органічно
пов’язано із розвитком здатності до рефлексії. Поза рефлексивним мисленням ви-
користання методології стає більш аніж проблематичним. Вони відходять від тра-
диційного розуміння методології як сукупності принципів пізнання й діяльності,
розглядають її як особистісну спроможність людини, що полягає у спонуканні сус-
пільним інтересом під час розв’язання повсякденних проблем на основі творчо при-
йнятої картини світу. Своєрідним підсумком такого підходу стала ідея методології
професійної діяльності, сутність якої полягає в інтегральній рефлексивній здатності
зрілої особистості виробляти суспільно корисний продукт й одночасно контролю-
вати характер відтворюваних рухом продукту суспільних відносин з їхніми мораль-
ними цінностями й духовною енергетикою. Причому оволодіння цією методологією
здійснюється за двох умов: по-перше, фахівець піднімається на особистісний рівень
розвитку, тобто він спонукуваний суспільними цінностями та власними духовними
потребами, по-друге, він цілеспрямовано свідомо виробляє наукову картину світу як
сукупність ідей, концептів та образів, які відображають найзагальніші взаємозв’язки
в природі, суспільстві, розумовій діяльності й духовній сфері людини.
Піднявши фундаментальні питання людського буття й визначивши пріоритет роз-
виткового поступу інтелектуальної еліти до особистісного збагачення змісту, форм,
способів і засобів життєвого шляху кожної соціально відповідальної людини, автори
ґрунтовного дослідження, звичайно, не могли уникнути деякого схематизму у ви-
кладі добротно відрефлексованих ідей і концептів, теоретичних моделей і смислових
аргументацій. Тому, оперуючи широким за обсягом міждисциплінарним матеріалом,
запозиченим із психології, соціології, історії, культурології й педагогіки, вони від
першої й до останньої сторінки залишаються філософами, у яких поставлене філо-
софсько-методологічне мислення; їм дійсно затишно у сферному просторі сучасного
культуротворчого дискурсу. Але в цьому, як не парадоксально, є не лише перева-
ги, але й деякі недоліки: пропонований ряд безсумнівно оригінальних філософем,
деякою мірою втрачаючи повноту змісту буденного життя сучасної людини, пере-
творюється або в науково значимі епістеми, або в соціально спрямовані ідеологеми,
або в міфологеми акцентованої на порушеній проблематиці й завжди спраглої чогось
більшого свідомості.
Єдине, чого хочеться побажати авторам у конструюванні творчого майбутньо-
го, – звернути увагу на концепцію особистості в екзистенційно-персоналістичній
філософії М. О. Бердяєва, філософсько-психологічну теорію вчинку В. А. Роменця та
його наукової школи, концепцію образів суб’єктивної реальності В. І. Слободчикова,
системно-миследіяльнісну методологію Г. П. Щедровицького та його філософської
школи, а також на теорію інноваційної системи модульно-розвивального навчання
та концепцію професійного методологування, що розробляє наша наукова школа.

7