Page 7 - 4930

Зрозуміло, що побудувати власний життєвий цикл за особистісними мірками по-
середня людина не могла, і тому парадигма буття вийшла знеособленою. Виявилося,
що ми живемо в умовах міфу, тотального міражу особистостей. Деструктивний ха-
рактер людського буття О. Ф. Гречаний і В. О. Сабадуха пов’язують із пріоритетним
становищем у суспільстві людини посереднього рівня розвитку здібностей, яка, пе-
реважно з огляду на обмеженість її духовного потенціалу, з покоління в покоління
„розкручує” маховик матеріальних потреб. Орієнтація людини-обивателя винятково
на матеріальні аспекти буття виснажує не лише навколишнє природне середовище,
але і її власний дух самотворення. Пріоритетне положення суб’єктної маси посеред-
нього рівня розвитку сутнісних сил несумісне сьогодні з правом людини на повно-
цінне творче буття. Це право пов’язане з відродженням духовно багатої, орієнтова-
ної на одвічні цінності й ідеали, соціально відповідальної особистості в сучасному
багатопроблемному соціумі. Тому висновок про те, що для подолання глобальної
екологічної катастрофи в людства немає іншого виходу, як змінити парадигму влас-
ного буття, передусім рефлексивними зусиллями повсякденної життєдіяльності роз-
ширити обрії соціальної свідомості, у якій інтенційно, світоглядно й екзистенціально
переважають духовні цінності та святості над матеріальними потребами й інтереса-
ми, видається логічним і закономірним кроком до життєствердного майбутнього.
Для розуміння сутності людини автори вводять нове поняття „діяльнісна здібність
людини”, зміст якого охоплює весь її наявний – системно-інтегральний – потенціал
до освоєння, відтворення та створення матеріальних і духовних основ буття у їх гар-
монії та взаємозбагаченні. В історії філософії ця тематика відома як проблема духо-
вної ієрархії людини, але в модерній і постмодерній філософії її концептуально ігно-
рують, свідомо знімають з порядку денного як неактуальну. Приємно констатувати,
що в монографії архітектоніку підходу до розв’язання вказаної проблеми не лише ре-
анімовано, а й змістовно аргументовано й логічно вписано в контекст сучасного фі-
лософського дискурсу. Доведено, що онтологічний горизонт людських здібностей як
сутнісних сил духу, котрий дерзає, охоплює щонайменше чотири рівні розвитку: за-
лежний суб’єкт повсякдення, людина посереднього рівня розвитку, особистість і геній
як індивідуальність. Широкі аналітичні паралелі й філософські узагальнення дозволи-
ли авторам створити концепцію особистості як суб’єкта життєдіяльності, який спо-
нукається інтересом цілого, і в той же час залишається унікальним носієм сутнісних
сил-здібностей у творчому вітакультурному просторі власного повноцінного буття.
Досвідчені філософи не без підстав стверджують, що ідеологема „кожна людина –
особистість” сформувала для сучасної особи майже ідеальні внутрішні й зовнішні
умови для самообману. Дивує лише, як довго модерний і постмодерний громадянин
єдиного світу живе в обставинах хибної світоглядної орієнтації, яка є продуктом
його власної міфотворчості. У процесі ознайомлення читача з концепцією чотирьох
рівнів може виникнути думка, що вона негуманна, але це не так. Істина, як і правда,
іноді буває жорстока. Тому треба мати як мужність, щоб адекватно її сприймати, так
і життєву мудрість, щоб приймати як урок-заклик до особистісного вдосконалення.
Воднораз філософська модель чотирьох рівнів розвитку здібностей людини не від-
міняє дії морального імперативу: до кожного з нас за будь-яких обставин треба ста-
витися як до потенційної особистості.

6