Page 22 - 4929

твердженням», від якого слід звільнитися. З критикою верифікації виступив авст-
рійський філософ Карл Поппер, який запропонував замінити принцип верифікації
на принцип «фальсифікації». Саме К. Поппер стоїть біля витоків новітніх позити-
вістських течій, які об’єднуються терміном «постпозитивізм» («після позитивіз-
му», або «пізній позитивізм») – загальна назва, яку використовують у філософії
науки для позначення множини методологічних концепцій. Специфічною озна-
кою постпозитивізму є те, що його представники (Томас Кун, Імре Лакатош, Пол
Фейєрабенд та ін.) висувають тезу про зв’язок наукового знання з історичним со-
ціально-культурним середовищем.
3. Зауважте, що засновником психоаналізу є австрійський психіатр З. Фрейд
(1856-1939 рр,), який індивідуальне життя та історію суспільства тлумачив як
прояв несвідомих потягів людини і цілих народів. Фрейдівський психоаналіз
спрямований на вивчення впливу внутрішнього світу людини, її поведінки, куль-
турних і соціальних умов на формування психічного життя людини і її реакцій.
Основні праці З. Фрейда «Вступ до психоаналізу», «Психологія несвідомого», «Я
і Воно», «Майбутнє однієї ілюзії». Несвідоме Фрейд називає «Воно», його дія є
анонімною; свідоме – «Я», а надсвідоме – «Над-Я». Несвідоме постає в концепції
З. Фрейда найпотужнішим та вирішальним чинником людської психіки. Фрейд
аналізував причини душевної дисгармонії людини, неадекватних уявлень про себе
і тих, хто її оточує. Він описав приховані глибинні шари несвідомого, яке, за його
переконаннями, визначає поведінку, діяльність людини. Найбільш відомими по-
слідовниками З. Фрейда були К. Юнг і Е. Фромм.

Питання для самостійного опрацювання :
1. Філософія життя. Ф. Ніцше.
2. Проблема людини в екзистенціалізмі.

Методичні вказівки до самостійної роботи:

1. Готуючись до відповіді на запитання, визначимо, що представники даного
напряму проголосили життя – безперервний потік, рух, творчість – основним
предметом філософії. «Філософія життя» формується в середині 19 ст. і об’єднує
таких мислителів як Артур Шопенгауер (1788-1860 рр.), Едуард Гартман (1826-
1906 рр.), Фрідріх Ніцше (1844-1900 рр.), Анрі Бергсон (1859-1941 рр.), Освальд
Шпенглер (1880-1936 рр.) та ін. Якщо до цього часу істину шукали в розумі, то
тепер її стали шукати в ірраціональних проявах: підсвідомому, над свідомому. На
зміну «філософії розуму» прийшла «філософія життя». Засновником «філософії
життя» є А. Шопенгауер, який вважав, що життєвий світ людини може упорядку-
вати «світова воля», а не розум. Воля – сутність життя, запалює світло в інтелекті,
який є другорядним (волюнтаризм).
На особливу увагу заслуговують погляди німецького філософа Ф. Ніцше, ав-
тора праць «Так говорив Заратустра», «По той бік добра і зла», «Воля до влади»,
«Антихристиянин» та ін., які донині неоднозначно інтерпретуються. Життя для
Ніцше постає першою і єдиною реальністю, а все інше – Всесвіт, природа, почут-
тя є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому па-
нує боротьба за виживання, де перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі жит-

22