Page 19 - 4929

1. Запам’ятайте, що історична епоха XVШ ст. отримала назву Просвітництва.
Класичне визначення Просвітництва дав І. Кант: "Просвіта є виходом людини зі
стану незрілості, відповідальність за яку несе вона сама. Незрілість – це нездат-
ність обходитися власним розумом без стороннього керівництва". Для Просвітни-
цтва характерні звеличення розуму та самостійного мислення індивіда, дистанці-
ювання від традиції та авторитету, повага до свободи і позитивне ставлення до
здатності розумно розв’язувати всі питання. Особливим завданням просвітників
було встановлення відносин віротерпимості у відносинах між общинами. Типовий
у цьому розумінні деїзм – Бог дав поштовх створенню світу і відтоді в нього не
втручається.
Видатний французький просвітник-енциклопедист Франсуа Марі Аруе Воль-
тер автор філософських праць «Філософські листи», «Метафізичний трактат»,
«Розміркування про людину», «Основи філософії Ньютона», «Сократ», «Кишень-
ковий філософський словник» у своїх міркуваннях дотримувався постулату «Чим
люди більш освіченіші, тим більше вони вільні». Ще один енциклопедист Жан-
Жак Руссо у своїх філософських і соціологічних працях «Розміркування про по-
ходження й основи нерівності між людьми», «Суспільний договір», «Еміль або
про виховання» розглядав проблеми людини, її соціального становища, нерівності
в суспільстві; договірної теорії суспільства і держави; виховання громадян. Ініціа-
тор і керівник багатотомної Енциклопедії Дені Дідро філософські праці «Філо-
софські думки», «Думки до пояснення природи», «Розмова Д’Аламбера і Дідро»,
«Філософські основи матерії та руху» присвятив з’ясуванню проблем походження
природи, теорії пізнання, психології, атеїзму, літератури і мистецтва. За своїми
філософськими переконаннями Дідро – матеріаліст, у теорії пізнання стояв на по-
зиціях сенсуалізму. Зверніть увагу на особливості філософування просвітників Ш.
Монтеск’є, К. Гельвеція, П. Гольбаха.
2. Варто пам’ятати, що засновником класичної української філософії є Г.
Сковорода, автор вчення про дві натури та три світи. Все в світі має дві натури:
вічну і тлінну, невидиму та видиму, які складають суть трьох сфер буття (світів) –
Всесвіту - Макрокосмос, людини - Мікрокосм та Біблії. Людину можна пізнати
лише через пізнання людського духу. Духовне буття світу і людини є для Сково-
роди божественним, тому самопізнання є способом богопізнання та шляхом до
пізнання духовної частини світу. Сократівський принцип «пізнай себе» є провід-
ним у філософських творах Сковороди. Морально-етична, або практична філосо-
фія Г. Сковороди ставить собі за мету актуалізувати в людині її духовний світ,
тобто досягнути єдності з Богом. Лише реалізуючи себе у «спорідненій праці» –
зусиллях, що наближають до Бога, людина здатна досягнути щастя і свободи.
Розглядаючи філософське вчення Памфіла Юркевича необхідно зазначити,
що він продовжує розвивати «філософію серця». Згідно цього вчення, центром
людського життя та пізнання є серце. Воно постає глибинною основою людської
правди і морально-духовним джерелом діяльності душі. У переживаннях, відчут-
тях, реакціях, що складають життя людини та її серця, відбивається індивідуальна
особистість, де розум – лише вершина, а не корінь духовного життя людини. Сер-
це символізує головну роль інтуїтивного пізнання та духовно-емоційної сфери в
людині. Тим самим П. Юркевич намагався створити гносеологію, в якій інтуїтив-
но-емоційне визначає раціонально-дис-курсивне. Осереддям як людини так і її

19