Page 27 - 4929

2. Сартр Жан-Поль. Буття і ніщо / Жан-Поль Сартр. – К.: Основи, 2001. – 854 с.
3. Хайдеггер М. Время и бытие / М.Хайдеггер. – М.: Республика, 1993. – 448 с.
4. Searle J. Mind, Language and Society: Philosophy in the Re-al World / J.Searle. – New
York: Basic books, 1998. – 175 p.

ТЕМА 7. Пізнання і творчість. Методи і форми
наукового пізнання

Мета: ознайомити студентів з основами теорії пізнання, дати уявлення про
природу, особливості, функції та властивості пізнавального процесу; з’ясувати
специфіку чуттєвого, раціонального та інтуїтивного пізнання; осмислити пробле-
ми істини та її концептуальних бачень; визначити основні рівні, форми і методи
наукового пізнання.
Основні поняття: гносеологія, гносеологічний оптимізм, агностицизм, реля-
тивізм, скептицизм, інтуїтивізм, чуттєве пізнання, раціональне пізнання, інтуїтив-
не пізнання, істина, методи пізнання.

План
1. Проблема пізнання у філософії. Емпіризм і раціоналізм.
2. Поняття методу і методології. Рівні і методи наукового пізнання.
3. Пізнання і творчість.

Методичні рекомендації до семінару:

1. У відповіді на перше запитання студент має пояснити специфіку філософ-
ського розуміння проблеми пізнання. Гносеологія – розділ філософії, в якому
з’ясовуються природа пізнання, його рівні, методи, форми, закономірності, мож-
ливості, труднощі та суперечності. Метою гносеології, з одного боку, є пошук іс-
тини, з іншого саме пізнання. Пізнання – це процес активного, цілеспрямованого,
понятійного відображення дійсності у свідомості людини, спрямоване на отри-
мання нового знання. Пізнавальна діяльність складається із взаємодії суб’єкта пі-
знання із об’єктом пізнання. Суб’єкт пізнання – той, хто пізнає, здійснює пізнава-
льну діяльність (індивід, соціальна група). Об’єкт пізнання – те, що пізнається
(речі, явища, процеси та ін.).
Під час відповіді слід розмежувати основні підходи до пізнання: гносеологі-
чний оптимізм (визнає принципову можливість пізнання) та агностицизм (піддає
сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу). Ці підходи розді-
ляють два великих філософських напрями: емпіризм і раціоналізм. Згідно з емпі-
ризмом, першою і другою частиною досвіду є результати діяльностей чуттєвих
органів. Абсолютизація ролі емпіричного ступеня пізнання є причиною скептици-
зму – принципового сумніву у достовірності знання, отримуваного за допомогою
органів чуття. Прихильники раціоналізму стверджували, що раціональне пізнання
найповніше і найадекватніше виражене в мисленні. Вихідними (логічними) фор-
мами мислення є поняття, судження та умовивід.

27