Page 21 - 4929

екзистенція, діалектичний матеріалізм, марксизм, феноменологія, герменевтика,
атеїзм, «філософія життя», ірраціоналізм, персоналізм, герменевтика.

План
1. Нові теоретико-гносеологічні проблеми філософії XX ст.
2. Філософія позитивізму, неопозитивізму і постпозитивізму.
3. Проблема людського буття в психоаналізі.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Відповідаючи на перше запитання, варто пояснити, що сучасна некласична
філософія виникла після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької кла-
сичної філософії, шукаючи нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини
та суспільства. Філософія ХХ ст. відмовилась від абсолютів, вивела на перший
план суб’єктивну реальність; філософські положення та висновки спрямовувались
не на пошуки готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та
проблемне окреслення людської реальності. Філософія відмовляється від попере-
дніх досягнень, заявляючи, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля ро-
зуму; вона стає на позиції ірраціоналізму (від лат. irrationalis – нерозумний, несві-
домий). Різноманітні філософські вчення відстоюють обмеженість раціонального
пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.
2. Слід відзначити, що розвиток науки в ХІХ ст. сприяв появі нової філософ-
ської течії позитивізму. Позитивізм (від лат. posutious – позитивний,
суб’єктивний) – ідеалістичний напрямок, представники якого все справжнє («по-
зитивне») знання вважають результатом конкретних наук, заперечують філософію
як науку . Основні ідеї позитивізму сформулював французький філософ Огюст
Конт (1798-1857 рр.) у праці «Курс позитивної філософії». Вся попередня філосо-
фія, на думку Конта, орієнтувалася на теологічні та «метафізичні» питання і тому
ніколи не була науковою. Подібні ідеї розвивали Дж. Стюарт Мілль (1806- 1873
рр.) і Герберт Спенсер (1820-1903 рр.).
Зауважте, що в другій пол. 19 ст. розпочався етап так званого «другого пози-
тивізму», творцями якого стали Ернст Мах (1838-1916 рр.) і Ріхард Авенаріус
(1843-1896 рр.). У дусі суб’єктивного ідеалізму австрійський філософ Мах у пра-
цях «Пізнання і помилка», «Аналіз відчуттів і відношення фізичного до психічно-
го», стверджує, що простір, час, рух, сила суб’єктивні за своїм походженням, а
світ є «комплексом відчуттів», відповідно завдання науки – опис цих «відчуттів».
У працях «Критика чистого досвіду», «Людське поняття про світ» швейцарський
філософ-ідеаліст Авенаріус у понятті «досвід» намагався розчинити протилеж-
ність матерії і духу, фізичного і психічного, витлумачити їх лише як зміст зовні-
шнього і внутрішнього досвіду.
На початку ХХ ст. виникає і набуває поширення новий варіант позитивістсь-
кої філософії – «третій позитивізм», або «неопозитивізм». Ідеї неопозитивізму
розвинули М. Шлік, Б. Рассел, Л. Вітгенштейн, Р. Карнап на основі ідейно-
теоретичного спрямування перших двох етапів позитивізму. Представники Віден-
ського гуртка розробили метод верифікації, згідно якого кожне твердження необ-
хідно зіставити з фактами, інакше воно вважається позбавленим смислу, «псевдо-

21