Page 12 - 4897

- повнозвучність – тобто невимушена, вільна звучність, на
противагу крикливості або напруженій звучності;
- милозвучність – тобто чистота і свіжість тембру (без сторонніх
призвуків: хрипіння, сипіння, скованості та ін.), вроджена краса звуків;
- мелодійність – здатність голосу відхилятися за певними
законами вгору, вниз, встановлюватися на середньому рівні, знову
підвищуватися і падати тощо;
- злетність – здатність голосу зберігати свою звучність у
великому приміщенні, коли мовець не напружується, щоб подолати
голосом значну відстань; здатність голосу виділятися на фоні інших
звуків;
- гнучкість – здатність легко і швидко змінюватися за висотою,
силою, тривалістю звучання і тембром, тобто здатність легко
переходити від високих звуків до середніх чи низьких і навпаки;
- висота (звуковисотність) – це якомога повніше використання
мелодійного діапазону голосу, доступне розширення звукових
можливостей;
- обсяг або діапазон – тобто кількість доступних для відтворення
нот, залежить від наявних у голосі відносних нот і тонів;
- сила – це повноцінність, компактність (не гнучкість!) звуків,
визначається тим простором, який звук повинен заповнити;
- тривалість (темп) – збереження позитивних властивостей
голосу в різноманітних формах використання його під час мовлення
(темп повільний, середній, швидкий і їх відтінки), тобто здатність
людини довго, не втомлюючись, говорити повними, чистими звуками.
Щоб мовлене слово досягло мети, воно повинно бути почуте.
Отже, говоріння і слухання – акти взаємозалежні, та підготовка до них
має бути всебічною.
Щоб говорити добре, необхідно володіти собою, своїм голосом,
мати відпрацьовану дикцію. Дикційна й орфоепічна чистота мовлення −
його визначальна якісна ознака.
Дикція − це правильна, виразна артикуляція, засіб якісного
розрізнення звуків мовлення, а орфоепія − це норми вимови, які діють у
певний час, літературні норми. На дикцію, і на орфоепію впливають
різні фактори: особливості діалектного мовлення; індивідуальні
особливості (фізичні вади) органів мовлення; психічний стан мовця,
ситуація.
У зв’язку з цим необхідно:
- контролювати мовлення щодо темпу, пам’ятаючи, що при
нормальному темпі мовлення за хвилину говоримо не більше 70-75 слів,
що становить 8-10 речень («скоромовлення» недопустиме, воно

12