Page 32 - 4829

через середині положення: шлях цей швидкий, але крутий, та
веде не до природи, а до суперечок та прилаштуванню до них.
В нас же поступово засвоюються аксіоми, щоб лише в
останню чергу перейти до найбільш загального, і це найбільш
загальне буде не беззмістовним поняттям, а виявиться добре
визначеним і таким, що природа в ньому визнає щось справді
їй знайоме та вкорінене в самому серці речей» [Т. 1, с. 71-72].
«Проте і в самій формі індукції, і в отриманих через неї
судженнях ми прогнозуємо великі зміни. Бо, та індукція, про
яку кажуть діалектики, є щось дитяче, бо дає ненадійні
висновки, схильна до небезпеки протилежного прикладу,
орієнтується тільки на звичне та не приводить до результату.
Між тим для науки потрібна така форма індукції, яка б в
досвіді виробляла розподіл та відбір шляхом потрібних
виключень та заперечень, роблячи необхідні висновки. «Якщо
людський розум спрямований на вивчення матерії (шляхом
спостереження природи речей та творінь Божих), діє відносно
цієї матерії та нею визначається; якщо ж він спрямований на
самого себе (подібно павуку, що робить павутиння), тоді він
залишається невизначеним і хоча створює певну тканину
науки, дивовижно тонку та вражаючу за обсягом праці, проте
ця тканина є безглуздою та непотрібною» [Т. 1, с. 107]. «Ті,
хто займається наукою мають бути або емпіриками, або
догматиками. Емпірики як мурашки тільки збирають та
радіють зібраному. Раціоналісти як павуки виробляють
тканину самі з себе. Бджола ж обирає середній шлях: вона
збирає матеріал з садових та польових квітів, проте
розташовує та змінює його за своїм вмінням. Вона не
спирається тільки на розум та не бере лише матеріал, що
отримує з природної історії або механічних дослідів, але
змінює та перетворює його в розумі. Тому треба покласти
добру надію на більш тісний союз досвіду та розуму» [Т. 2, с.
56-57]. (Бэкон Ф. Сочинения: В 2 т. – М., 1977-1978.)

32