Page 30 - 4829

зовнішніми по відношенню до знання факторами. Розгляд
науки в систему культури, на наш погляд, дозволяє уникнути
однобічного підходу та показати, яким чином здійснюється
взаємодія між наукою та суспільством. Історик науки має
справу з об’єктом, що розвивається. Вивчення будь-якого
об’єкта, що розвивається потребує історичного методу. На
перший погляд завдання дослідника є простим. Йому треба
порівняти історію науки з історією культури, яка включає в
себе історію мистецтв, релігії, права та ін. Проте завдання є
складнішим, треба уникнути спрощених аналогій»[C. 5-7].
Для того, щоб аналогії не були спрощеними, треба
проникнути в внутрішню логіку мислення вченого певної
епохи, а також в стилестворюючу свідомість епохи.
Стилестворююча свідомість не є простою сукупністю окремих
проявів культури. Це цілісне світорозуміння та настрій, який
пронизує всю людську діяльність та впливає на продукти
матеріальної та духовної культури. Щоб зрозуміти внутрішню
логіку вченого, треба вивчити ту складну систему, що має
назву наука. Так, природничо-наукове знання складається з
таких компонентів: емпірична база, теорія, яка є ланцюгом
взаємопов’язаних положень, математичний апарат теорії,
експериментально-емпірична діяльність. Постає питання,
який з цих компонентів можна порівняти з явищами культури.
Зважаючи, що визначальним моментом є теорія, тому саме
вона має стати предметом дослідження культурно-
історичного цілого. В результаті досліджень в галузі історії
науки в ХХ ст. було віднайдено, що в кожній теорії є певні
положення, які в межах цієї теорії не доводяться, а
приймаються як очевидні підстави. Їх перегляд руйнує саму
теорію. Кожна теорія має свій ідеал доказовості, організації
знань, які не можна вивести з теорії. Ці ідеали мають корінням
культуру епохи та визначаються формами духовного
виробництва. У сучасній філософії науки з’явилося поняття

30