Page 44 - 4794

країнах, включаючи й Україну. Сукупні витрати держави у
процентному відношенні до ВВП в більшості розвинутих
країн досягли до кінця 70-х років великих розмірів – від 57 %
у Швеції і Данії, 46-47 в Італії і Греції, 42 у Німеччині, Канаді
та Ірландії, до 37 у Великій Британії, Португалії й Фінляндії,
34 у США і 28 % в Японії.
Початок 80-х років показав, що економічна роль держави
у розвитку господарства і формуванні ринкової економіки дає
максимальний ефект тоді, коли державне втручання не
пригнічує самі основи ринкового механізму, конкуренцію,
самостійність товаровиробників, не порушує економічні і
соціально оправдані пропорції між нагромадженням і
споживанням. Тобто йдеться не про тотальний вихід держави
з економіки, а про ефективне поєднання функцій держави та
ринкових механізмів, їх оптимальне співвідношення.
Проблема не в тому, втручається чи ні держава в економіку, а
в формах, інструментаріях та цілях державного втручання (і,
відповідно, в його наслідках). Це питання теорії і практики,
вони залишаються предметом гострих політичних дебатів та
суспільних дискусій і в ХХІ ст. Такі дебати помітно
загострились під впливом ряду обставин, які вже стали
історичними фактами, а саме: а) різкий відхід від
продержавної орієнтації як в теорії, так і на практиці на
початку 80-х років не призвів до швидкого подолати уявлення
про постійне посилення економічної і соціальної ролі
держави, яке панувало тривалий період; б) приватизаційний
бум, який розпочався у 80-ті роки практично у всіх
розвинених країнах, не був настільки успішним і послідовним,
як цього очікували прихильники тотального роздержавлення
економіки; в) виникнення феномена перехідної економіки у
зв’язку з крахом світового соціалізму ще більше актуалізувало
цю проблему, насамперед з точки зору визначення ролі
держави, а також масштабів і темпів приватизації; г) все більш

44