Page 16 - 4786

— результат тиску групових норм на індивіда, який унаслідок цього тиску
починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.

Нерідко для позначення різноманітних проявів явища конформізму
використовують поняття “конформна поведінка” та “конформність”. Оскільки
конформізм є ширшим соціально-психологічним явищем, у конкретних
дослідженнях здебільшого йдеться про конформну поведінку та конформність. Зміст
цих понять вказує на суто психологічну характеристику позиції індивіда стосовно
позиції групи: приймає чи відкидає він визнані групою норми, стандарти, цінності,
властивості.

Конформна (лат. conformis — подібний) поведінка —дія людини, яка
проявляється у її податливості реальному чи уявному тиску групи, у зміні установок
і вчинків відповідно до позиції спільноти, до якої вона причетна.

Реакція індивіда на груповий тиск може бути вербальною і поведінковою. Для
соціальної психології важливо, чи змінюється думка індивіда внаслідок того, що він
переконався в чомусь (чи відбулися зміни його когнітивної структури), чи він лише

зовні демонструє зміни, а насправді власної думки не змінив.

Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості,
реальному чи уявному тискові групи.

Конформність проявляється там, де наявний конфлікт між думкою особистості
і позицією групи. Ознаками її є зміна поглядів і поведінки індивіда відповідно до
точки зору більшості. За своєю сутністю конформність може бути зовнішньою
(індивід тільки зовні демонструє підкорення думці групи, продовжуючи внутрішньо
чинити їй опір) і внутрішньою (справжнє перетворення індивідуальних установок
первинної позиції індивіда на користь групи, засвоєння ним думки більшості).
Різновидом залежності особи від групи є негативізм — опір груповому тиску,
демонстрація поведінки або думок, які суперечать позиції групи. Нерідко поняття
“негативізм” вживається в тому значенні, що й поняття “нонконформізм”. Іноді їх
зміст розмежовують, характеризуючи негативізм як демонстрацію поведінки або
думки, що суперечить поглядам більшості, незалежно від того, чи має рацію ця
більшість, а нонконформізм — як демонстрацію думки чи поведінки, що спирається
на власний досвід, незалежно від думки чи поведінки групової більшості. Як антитезу
конформності використовують поняття “нонконформність” (лат. non — ні і conformis
— подібний, відповідний) — цілковита незгода, нехтування будь-якими нормами та
цінностями групи. Ознаками її вважають заперечення вимог, очікувань, норм,
розпоряджень соціуму. Водночас відомі тлумачення нонконформізму не як
альтернативи, а одного з проявів конформності.
Соціальна психологія протягом кількох десятиліть вивчає проблеми
конформізму. У середині 30-х років XX ст. американський психолог Музафер Шериф
досліджував у лабораторних умовах формування групових норм та їх вплив на
людей, використовуючи так званий автокінетичний ефект (оптичну ілюзію руху
нерухомої світлової точки в затемненому візуальному полі). Результат цього та інших
подібних експериментів навели на такі висновки:
— у ситуації невизначеності індивід, зіставляючи та порівнюючи власні думки
з думками інших, схильний погоджуватися, як правило, з більшістю,

16