Page 36 - 4727

- прямі матеріали (для підприємств, де витрати на одиницю
продукції однакові);
- прямі витрати (дещо зменшує недоліки вказаних вище баз
розподілу, але наявність великої долі прямих матеріальних витрат
може обмежити застосування);
- кількість продукції (виробництво в однаковому процесі та
впродовж однакового часу, що трапляється рідко);
- кількість працюючих (для невиробничих підрозділів);
- вартість устаткування;
- площа, яку займає підрозділ або устаткування;
- кількість виконаних замовлень.
На основі обраної бази розподілу обчислюють ставку
розподілу непрямих витрат.
Ставка розподілу непрямих витрат – це співвідношення
суми непрямих витрат до величини бази розподілу.
Іншими словами, це сума непрямих витрат, яка припадає на
одиницю виміру бази розподілу (на виріб, кв. метр, людину,
машино-годину, гривню інших витрат тощо).
Залежно від складності виробництва ставка розподілу
непрямих витрат може бути єдиною для всіх непрямих витрат
(якщо виробництво просте) або встановлюватись для кожної
однорідної групи непрямих витрат окремо.
Чим більше баз розподілу, тим точніша буде собівартість,
оскільки “індивідуально” підібрані бази краще описують характер
зв’язку непрямих витрат та обсягів діяльності підрозділів основного
виробництва.
Єдину ставку розподілу непрямих витрат застосовують,
коли виготовляють однорідну продукцію однакової складності.

Приклад
Підприємство в одному цеху виготовляє пластмасові
вироби: відра та квіткові вазони. Загальновиробничі витрати
складають 40000 грн. На виготовлення всієї продукції було
затрачено 2000 годин, в тому числі на відра 1500 годин, а на вазони
– 500 годин.
Ставка розподілу загальновиробничих витрат дорівнює:

35