Page 190 - 4707

Ε – потенціальну криву. За великих відстаней крива має
неглибоку вторинну потенціальну яму (II), яка свідчить про
деяке переважання сил притягання між частинками. За
середніх відстаней (близько 100 нм), які відповідають
товщині йонних оболонок, переважають сили
відштовхування і максимум на цій ділянці характеризує
потенціальний бар’єр, що перешкоджає злипанню частинок.
Із подальшим зменшенням відстані між частинками знову
переважають сили притягання (первинна потенціальна яма)
і мінімум І відповідає злипанню частинок.
Високий потенціальний бар'єр сил відштовхування
характеризує ділянку стійкості системи, тому що частинки
не можуть його подолати й утворити агрегати. Усі чинники,
що зменшують величину енергетичного бар’єру, неодмінно
сприяють зниженню агрегативної стійкості системи. Якщо
енергія, що відповідає потенціальному бар’єру, менша за
середню кінетичну енергію частинок, то вони можуть
подолати сили відштовхування і наблизитись на дуже малу
відстань, де переважатимуть сили притягання, і злипнутись
(перейти у первинну потенціальну яму).
Наявність глибокої потенціальної ями І пояснює
механічну міцність агрегату. На близьких відстанях сильно
виражені ван-дер-ваальсові сили притягання між
частинками, тому утворені агрегати міцні і набувають
деяких властивостей твердих тіл.
Неглибокий потенціальний мінімум II відповідає такій
взаємодії частинок, коли вони не можуть розійтись (їх
утримують сили притягання) і не можуть з’єднатись, бо
перешкоджають сили відштовхування. За таких умов при
значній концентрації дисперсної фази відбувається перехід
золю у структуровану систему – гель. Оскільки енергія
взаємного притягання досить слабка, то ці структури легко
руйнуються при простому струшуванні. Але через певний
час у спокої золь знову переходить у гелеподібний стан.

188