Page 188 - 4707

коагуляцію як реакцію другого порядку, в елементарному
акті якої беруть участь дві частинки, Смолуховський
запропонував описати швидкість коагуляції кінетичним
рівнянням другого порядку:
d
2
  k .
d
Виведене ним рівняння дає можливість обчислити
кількість частинок, що скоагулювали або залишились у
колоїдному стані на певний момент часу.

3.11.3 Фізична теорія стійкості і коагуляції
гідрофобних золів.
У процесі розвитку вчення про колоїди було
запропоновано багато теорій стійкості і коагуляції
гідрофобних золів, які пояснювали ті чи інші
експериментальні факти з різних позицій. До них належать:
адсорбційна теорія Фрейндліха, електростатична теорія
Мюллера, теорія Ребіндера, теорія Оствальда та ін. Усі ці
теорії були обмеженими, тому що не враховували і не
пояснювали багатьох фактів.
Сучасну фізичну теорію стійкості колоїдних систем
розробили радянські вчені Б. Дерягін, Л. Ландау (1937),
голландські вчені Е. Фервей і Я. Овербах (1941). За
першими літерами прізвищ авторів теорія отримала назву
теорії ДЛФО. Вона розглядає процес коагуляції як
результат спільної дії молекулярної енергії притягання (ван-
дер-ваальсових, кулонівських сил) Ε П і електростатичної
енергії сил відштовхування Е В при зближенні двох однаково
заряджених частинок. Сили притягання діють на відстанях,
співмірних із радіусом самих частинок, а сили
відштовхування виникають при перекриванні дифузних
шарів частинок. Залежно від балансу цих сил, у тонкому
шарі рідини між будь-якими частинками за їх наближення
виникає розклинювальний тиск рідкого прошарку (П заг).

186