Page 188 - 4707
P. 188

коагуляцію  як  реакцію  другого  порядку,  в  елементарному
           акті  якої  беруть  участь  дві  частинки,  Смолуховський
           запропонував  описати  швидкість  коагуляції  кінетичним
           рівнянням другого порядку:
                                          d
                                                 2
                                              k .
                                          d
                 Виведене  ним  рівняння  дає  можливість  обчислити
           кількість  частинок,  що  скоагулювали  або  залишились  у
           колоїдному стані на певний момент часу.


                  3.11.3 Фізична теорія стійкості і коагуляції
           гідрофобних золів.
                 У  процесі  розвитку  вчення  про  колоїди  було
           запропоновано  багато  теорій  стійкості  і  коагуляції
           гідрофобних     золів,   які    пояснювали     ті   чи    інші
           експериментальні факти з різних позицій. До них належать:
           адсорбційна  теорія  Фрейндліха,  електростатична  теорія
           Мюллера,  теорія  Ребіндера,  теорія  Оствальда  та  ін.  Усі  ці
           теорії  були  обмеженими,  тому  що  не  враховували  і  не
           пояснювали багатьох фактів.
                 Сучасну  фізичну  теорію  стійкості  колоїдних  систем
           розробили  радянські  вчені  Б.  Дерягін,  Л.  Ландау  (1937),
           голландські  вчені  Е.  Фервей  і  Я.  Овербах  (1941).  За
           першими  літерами  прізвищ  авторів  теорія  отримала  назву
           теорії  ДЛФО.  Вона  розглядає  процес  коагуляції  як
           результат спільної дії молекулярної енергії притягання (ван-
           дер-ваальсових,  кулонівських  сил)  Ε П  і  електростатичної
           енергії сил відштовхування Е В при зближенні двох однаково
           заряджених частинок. Сили притягання діють на відстанях,
           співмірних     із   радіусом   самих     частинок,    а   сили
           відштовхування  виникають  при  перекриванні  дифузних
           шарів  частинок.  Залежно  від  балансу  цих  сил,  у  тонкому
           шарі рідини між будь-якими частинками за їх наближення
           виникає  розклинювальний  тиск  рідкого  прошарку  (П заг).

                                         186
   183   184   185   186   187   188   189   190   191   192   193