Page 81 - 4706

• методи теоретичного дослідження.
Гіпотеза (від грец. hypothesis – «основа», «припущення»)
є формою осмислення фактичного матеріалу, переходу від
фактів до законів; це припущення про існування певних явищ
і процесів, істинність якого невизначена, проблематична. Вона
має імовірнісний характер, в її формуванні беруть участь
інтуїція, здогадка, уява, індуктивне узагальнення, досвід,
кваліфікація, талант дослідника. На її основі відбувається
систематизація раніше накопичених знань і здійснюється
пошук нових наукових результатів. З логічної точки зору
гіпотетико-дедуктивний метод є ієрархічною системою
гіпотез, ступінь абстрактності яких зростає з віддаленням від
емпіричного базису. На найвищому рівні ієрархії – гіпотези,
котрі мають найзагальніший характер і тому володіють
найбільшою логічною силою. З них, як і з посилань,
виводяться гіпотези нижчого рівня, а найнижчий рівень
займають гіпотези, які можна співвставити з емпіричною
дійсністю. Загальна схема застосування цього методу:
• ознайомлення з емпіричним матеріалом, який отримано
на емпіричному рівні дослідження, з метою теоретичного
обґрунтування та пояснення на основі вже розроблених теорій
і законів;
• висування припущення (гіпотези) про причини і
закономірності явищ і процесів за допомогою відповідних
логічних прийомів, насамперед, абстрагування;
• оцінка припущень і відбір із множини гіпотез найбільш
імовірної, яка не суперечить фундаментальним теоретичним
принципам певної науки;
• виокремлення з гіпотези (як правило, дедуктивним
шляхом) наслідків з уточненням її змісту;
• експериментальна перевірка наслідків, які виведені з
гіпотези, при цьому гіпотеза або підтверджується, або
спростовується.

80